ДЕТЕКТИВ У ЗБАРАЖІ: ПРОВЕЛИ ДОДОМУ Й ОБІКРАЛИ

Вересневого вечора житель міста Збаража відпочивав в одному із парків, сидячи на траві. До нього підійшла компанія з трьох чоловіків, один з яких був знайомий відпочивальнику.

 Молодики запропонували збаражанину допомогти підвестися, але той відповів, що впорається сам. Компанія не відступала. Підвівши з трави чоловіка, «помічники» повели його у невідомому напрямку. Невдовзі любитель відпочити на траві виявив, що з кишені зникло 150 гривень.

Здогадавшись, куди могли подітися гроші, чоловік попрямував до помешкання одного з молодиків. Вдома того не було, але назустріч вийшов його брат. Почувши претензії на рахунок зниклих грошей, брат почав ображати чоловіка, а згодом в хід пішли й кулаки.

Працівники сектору дільничних інспекторів міліції Збаразького РВ УМВС встановили, що крадіжку 150 гривень у збаражанина скоїв ніде не працюючий, раніше судимий житель району – один із трьох, що підходили до потерпілого у парку. За нанесені тілесні ушкодження відповість перед законом брат чоловіка з сумнозвісної компанії – до речі, теж раніше судимий, повідомили у Збаразькому райвідділ міліції.


Повернутися
23.09.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...