БАТЬКО ВСТРОМИВ НОЖА У СЕРЦЕ СИНОВІ

Сусідам, котрі застали 65-річного жителя села Олексинці Борщівського району поруч із закривавленим тілом його сина, чоловік розповів про нещасний випадок. Версію про те, що 37-річний чоловік з власної необережності впав на лезо ножа горе-родич спочатку намагався нав’язати правоохоронцям, проте міліціонерам вистачило аргументів, аби порушити кримінальне провадження за фактом вбивства. І головний підозрюваний – батько.

Як розповів начальник Борщівського райвідділу внутрішніх справ Володимир Горб’як, повідомлення про виявлення 37-річного жителя села Олексинці мертвим надійшло від місцевих жителів. На місце події виїхала слідчо-оперативна група. Під час огляду було встановлено, що смерть молодого чоловіка настала від проникаючого ножового поранення в область серця. Цієї версії не заперечував й батько загиблого, проте чоловік твердив, що син сам впав грудьми на ніж.   Проте робота над вивченням деталей та обставин смерті чоловіка не припинилася. І вже незабаром підтвердилися припущення правоохоронців про насильницьку смерть загиблого.

- У скоєнні важкого злочину ми запідозрили декількох осіб, серед яких товариші загиблого з якими він інколи розпивав алкогольні напої та батько, – повідомив Володимир Горб’як. – Проте дуже швидко з’ясувалося, що саме найрідніша людина причетна до цієї жахливої смерті.

Підозрюваний став свідчити. З його слів, конфлікт між ним та сином виник під час спільного розпивання алкоголю. Молодий чоловік пішов до іншої кімнати, проте знервований батько кинувся за ним вслід з ножем у руках. Вистачило одного прицільного удару в серце, аби смерть настала миттєво. Раніше неодноразово судимий чоловік – майже двадцять років свого життя провів в ізоляції за різноманітні злочини – став планувати, як відвернути від себе підозру. Ніж з грудей померлого витягнув, помив його, тіло поклав його на диван, і приготував «промову» про нещасний випадок. Не допомогло.

Підозрюваного затримано. Розпочато досудове розслідування.  


Повернутися
23.09.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.