БАТЬКО ВСТРОМИВ НОЖА У СЕРЦЕ СИНОВІ

Сусідам, котрі застали 65-річного жителя села Олексинці Борщівського району поруч із закривавленим тілом його сина, чоловік розповів про нещасний випадок. Версію про те, що 37-річний чоловік з власної необережності впав на лезо ножа горе-родич спочатку намагався нав’язати правоохоронцям, проте міліціонерам вистачило аргументів, аби порушити кримінальне провадження за фактом вбивства. І головний підозрюваний – батько.

Як розповів начальник Борщівського райвідділу внутрішніх справ Володимир Горб’як, повідомлення про виявлення 37-річного жителя села Олексинці мертвим надійшло від місцевих жителів. На місце події виїхала слідчо-оперативна група. Під час огляду було встановлено, що смерть молодого чоловіка настала від проникаючого ножового поранення в область серця. Цієї версії не заперечував й батько загиблого, проте чоловік твердив, що син сам впав грудьми на ніж.   Проте робота над вивченням деталей та обставин смерті чоловіка не припинилася. І вже незабаром підтвердилися припущення правоохоронців про насильницьку смерть загиблого.

- У скоєнні важкого злочину ми запідозрили декількох осіб, серед яких товариші загиблого з якими він інколи розпивав алкогольні напої та батько, – повідомив Володимир Горб’як. – Проте дуже швидко з’ясувалося, що саме найрідніша людина причетна до цієї жахливої смерті.

Підозрюваний став свідчити. З його слів, конфлікт між ним та сином виник під час спільного розпивання алкоголю. Молодий чоловік пішов до іншої кімнати, проте знервований батько кинувся за ним вслід з ножем у руках. Вистачило одного прицільного удару в серце, аби смерть настала миттєво. Раніше неодноразово судимий чоловік – майже двадцять років свого життя провів в ізоляції за різноманітні злочини – став планувати, як відвернути від себе підозру. Ніж з грудей померлого витягнув, помив його, тіло поклав його на диван, і приготував «промову» про нещасний випадок. Не допомогло.

Підозрюваного затримано. Розпочато досудове розслідування.  


Повернутися
23.09.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...