ОДИН ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ, ПОМНОЖЕНИЙ НА ЧОТИРИ…

28-річна Людмила Трачук із села Града Кременецького району – унікальна мама, адже у неї підростають дві двійні. Дивовижно, але вони народжені одного дня – 12 жовтня, тільки з різницею в один рік. Окрім того, в Люди підростає старша донечка – 7-річна Юля.   «Я сама з двійні, у мене є сестра Люба, молодша від мене на кілька хвилин, – розповідає Людмила Трачук. – Зазвичай двійня народжується в другому поколінні, а мене вийшло дві двійні». Коли жінці вперше сказали, що народиться двійня, вона була здивована, але невимовно рада. Тим паче, що відразу син і донька! «Вагітність була доволі складною, особливо важко на останніх місяцях, адже їх було двоє, – розповідає щаслива матуся. – Перед пологами мене навіть поклали до лікарні, однак все обійшлося, діти народилися здоровими: зростом 52 см і вагою 3100 г – Денис і 3200 г –Даринка». Це з області фантастики! Через три місяці Люда зрозуміла, що знову вагітна. На УЗД їй сказали, що знову народиться двійня… «Пригадую, лікарка здивовано вигукнула: «У вас знову двійня! Що ж ви з ними усіма робитимете?!», а я, не задумуючись, відповіла: «Народжуватиму!» – згадує Людмила Трачук. – У мене і в думках такого не було, щоб зробити аборт, це ж мої кровиночки». Утім, найбільшим сюрпризом для подружжя стало те, що друга двійня народилася теж 12 жовтня, знову син і донька з однаковим ростом і однаковою вагою – 52 см і 3350 г. « Щоб двоє двійнят народилися в один день – це з області фантастики! – радіє матуся. – З іменами для новонароджених цього разу було трохи складніше. Домовилися назвати діток Костиком і Оленкою, щоб у них був один День ангела – 3 червня».

Щоб їздити разом, купили бус

Багатодітна матуся зізнається, що доглядати за п’ятьма маленькими дітьми доволі складно, але їй усіляко допомагають рідні. «Чоловік працює зварювальником в кузні, щодня доїжджає з села до Кременця, а це близько 20 кілометрів, – каже Людмила Трачук. – Додому, повертається ввечері і особливо допомогти мені не може. Хоча на ньому лежить основна відповідальність – заробляти гроші, а мені – доглянути за дітками. Ми живемо разом з його батьками, то вони стараються мені допомогти. Час від часу приїжджає моя мама. Якби не вони, не знаю чи змогла б з усім впоратися». Оскільки тепер сім’я стала багатодітною, молоде подружжя спеціально купило бус, щоб усюди їздити разом. « Раніше у нас був «Ланос», але тепер він для нас замаленький, тож довелося продати, – каже жінка. – Без машини ніяк, згодом доведеться доведеться дітей у дитячий садочок возити, а він – у сусідньому селі. Та й час від часу треба їздити разом. Взимку чоловік до райцентру майстрував санки, щоб я могла їх усіх чотирьох возити, а ще – велику гойдалку, там я навіть з усіма можу сісти. Тепер затіяли ремонт, хочемо ще дві дитячі кімнати облаштувати. Діти ростуть і їм потрібен простір... Наразі старша донька спить з бабусею, а решта – з нами, в кімнаті спеціально поставили для них три ліжечка. Даринка і Костик сплять «валетом»».

Усі діти різні

І першу двійню, Дениска та Даринку, і другу, Костика й Оленку, Людмила виносила легко, діти народилися здоровими. За словами бабусі Зіни, вони дуже різні за темпераментами.

– Старша Юля спокійна, меланхолійна, а Дениско – проворний, вредний, – з теплотою в голосі характеризує онуків Зінаїда Степанівна. – Трактор завівся у сусіда – і він уже біжить туди. Якось пропав кудись, то ми зі страху ледь не вмерли. Даринка ж полохлива, а Оленка дуже спокійна. Їй навіть пустушки не треба – покладе пальця в рот і спить. Костик теж не з боязких: як рік минув, то й він став собі ходити, куди заманеться…

 «Думають, що віруюча»

 Найбільша мрія багатодітної матусі, щоб усі її дітки були здоровими і щасливими. «Торік у грудні я з усіма двійнятами потрапила до Кременецької районної лікарні із запаленням легенів, – розповідає Людмила Трачук. – Це був чи не найскладніший період у моєму житті. Добре, що свекруха і мама по черзі залишалися зі мною ночувати. Денискові і Даринці було лише рік, а Костику й Оленці – два місяці, в усіх кашель, блювота, висока температура… Як ми це подолали?!» Люду частенько запитують, чи вона, бува, не належить до якоїсь секти, якщо у неї стільки дітей. Жінка лише з усмішкою хитає головою. «У суспільстві чомусь склався стереотип, що раз у тебе п’ятеро дітей, отже, ти обов’язково маєш належати до якоїсь секти, – зауважує Людмила Трачук. – А як пояснити людям, що діти – найбільше моє щастя? Ви не уявляєте цих відчуттів, коли вони ввечері усі сідають біля мене і починають тулитися. Що більше у житті треба?..»