ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №34

Давайте не будемо нині говорити про політику. Про неї нині і так говорять усюди. На першому дзвонику у школі, на Службі Божій у церкві, у маршрутках і поліклініках, у магазинах і кіно… Зрештою, нині фахово писати-розмовляти  про українську політику можуть виключно театральні оглядачі. Будь-хто інший просто нездатний оцінити майстерно виписані сценарії, хитромудрі режисерські прийоми і висококласну гру політичних труп.  

 Поговорімо про правду. Вона, як каже українська політична мудрість, « у кожного своя».  І такою «подачею» правди нині виправдовують усе — і зрадництво, і підлість, і братовбивство. Особливо зручна «своя правда» нині,  коли населення розділилося на два протиборчі табори і кожен в ім’я «своєї правди» розправляється з інакомислячими...  І всі при цьому вимагають правди.  

 А вам якої правди сьогодні кортить??? Короткочасної чи довготривалої? Підходьте ближче, правда в асортименті: правда для всіх, правда допоміжна, правда проміжна, правда пояснювальна...  Чого бажаєте? Правди заклично-експресивної, чи, може, меланхолічної з трикрапкою?.. Правда щоденна: ранкова та вечірня!
Не можете вибрати? Тоді обирайте безпрограшний варіант — універсальна мовчазна правда на кожен день. Спитаєте, навіщо нашим політиканам стільки правди??? Все просто – вони нею відбріхуються!

Розповім вам притчу.

Правитель міста поскаржився мудрецю, що його піддані постійно брешуть.
- Я так втомився від їх брехні! Тут брехун на брехуні. Ну, нічого, я змушу їх говорити тільки правду, - розпалився правитель. - Якщо вмовляння не допомагають, нехай говорять правду зі страху смерті. Хто збреше, той відразу позбудеться голови!
- Але ж у кожного своя правда, - сказав мудрець, бажаючи пом'якшити гнів повелителя. - Страти ні до чого доброго не приведуть ...
Правитель був непохитний, і вранці на площі міста вже стояла плаха, кат перевіряв гостроту клинка, а в місто міг увійти тільки той, хто правдиво відповів би на питання начальника варти у міських воріт.
Найпершим, зі сходом сонця, до воріт підійшов той самий мудрець.
- Відповідай, куди ти йдеш, - сказав начальник стражників, - і не бреши, або втратиш свою голову!
- Я йду, щоб мені відрубали голову, - сказав мудрець.
- Ти брешеш, я не вірю тобі!
- Якщо я збрехав, - сказав спокійно той, - то нехай мене ведуть на плаху.
- Але тоді вийде, що ти сказав правду ...
- Так, - усміхнувся мудрець, - вашу правду.


Повернутися
19.09.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...