CЕЛО… З ПЕРЦЕМ!

Село Велика Добронь в Ужгородському районі на Закарпатті – це українська столиця паприки. Червоний солодкий перець спеціального сорту тут вирощують гектарами, а мелють – сотнями кілограмів. Духмяна і яскрава спеція – мелена паприка – не лише головний заробіток села, а вже й справжній бренд: саме доброньска паприка прикрашає страви не лише на Закарпатті.

  Виробництво спеції дається непросто, паприкою тут опікуються протягом майже усього року – з січня по листопад, але вона того варта: паприка-годувальниця вже стала справжнім символом села. Велика Добронь – це єдине місце в Україні, де вирощують такий смачний, такий яскравий і такий корисний перець у таких масштабах. Нарядний овоч уже поважають більше, ніж знамениту місцеву ранню картоплю, яку саме Добронь першою постачає на ринки країни – адже зараз паприка, зізнаються фермери, починає приносити більше прибутку.

   "Ми вирощуємо перець на 33 сотках землі. Це вже другий врожай. Спершу садимо ранню картоплю чи редис, потім продаємо, а вже тоді висаджуємо перець", - розповіла жителька села Велика Добронь Єва Бенедек кореспонденту Gazeta.ua.

 Її родина 40 років займається вирощуванням перцю. На ділянці працюють 6 чоловік.

"Батьки займаються розсадою, ми далі доглядаємо, садимо та сушимо перці. Цього року довелось багато поливати через посушливе літо. У серпні починаємо збирати врожаї. Кожен перчик треба окремо нанизати на нитку. Спочатку висушити на сонці, а потім у спеціальній газовій сушильні. Остаточно паприку перемелюємо, фасуємо в пакунки по 100 грамів і пів кілограма і продаємо на ринках. Основні споживачі нашого продукту — угорці, з якими ми межуємо. Вони добре скуповують нашу паприку, бо ароматна й добре висушена", - каже Бенедек.

Для сім'ї на рік потрібно 5 кілограмів паприки. Її додають скрізь. Від солодких страв до борщу. Іноді навіть замість томату приправляють страву.

"Цього року подорожчав газ, то й паприка сильно пішла в ціні. Торік кілограм коштував 35 гривень. Цього року — 100", - розповідає жінка.

Паприка продається увесь сезон, але найбільше у жовтні, листопаді, коли з'являється свіжа. За сезон селяни заробляють від 100 до 150 тисяч гривень.

"З куща перцю виходить приблизно пів кілограма сушеної паприки, - каже сільський голова Малої Доброні Балаж Ембер. - Нашу паприку фасують і продають в супермаркетах. Її можна купити в Львові та на Закарпатті . В інші регіони паприку майже не веземо, бо там мало її споживають".

Робота з перцем – цілорічна, наголошує фермер Василь Гіді, але саме зараз Добронь найколоритніша: перець уже зібрали, і яскрава паприка прикрашає майже кожне обійстя.

Пан Василь говорить: «Так, це наш бренд – доброньська паприка! Такий перець  вирощують тільки у нас. Взагалі ж цей перець характерний для національної кухні на Балканах, в Іспанії, звичайно, в Угорщині. У слов’янській кухні – не так, але от на Закарпатті у нас дуже хороший збут – прибуток дає вже кращий, ніж основна культура – молода картопля, після якої і садимо перець».

Але перед тим як продати готову паприку, слід докласти багато зусиль. Сезон розпочинається ще у січні, коли висаджується насіння. Потім кущики перцю оселяються під плівкою, в теплицях, там і достигають під турботливим доглядом доброньських фермерів, які цьогоріч, до слова, випробували новий елітний насіннєвий матеріал і результатом дуже задоволені. Господар каже: збирати врожай починають в середині серпня. Паприка вже зібраною достигає, потім сохне, а потім – мелеться.

До 150 тонн – таку кількість паприки виробляє у рік працелюбна Добронь (йдеться про вже готову спецію з висушеного і помеленого перцю!). У розпал сезону все село оздоблене червоним перцем. Та найбільше аромат відчувається там, де перчини перетворюються на власне спецію. У «селі з перцем» кажуть: паприка – їхній бренд – це найкращий збудник апетиту!


Повернутися
19.09.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…