ЯК ТЕРНОПІЛЬСЬКА «ФІРА» НА «Х-ФАКТОР» ЗАЇХАЛА

«Який канал не включи -усюди тернополяни», жартують нині у ФМТ. А й справді, наші талановиті земляки встигли не в одному шоу «засвітитися», не одну сцену підкорити. Але потік тернопільських талантів, які штурмують різноманітні талант-шоу, не міліє. «Вїхати» просто на Олімп музичного шоу-бізу вирішили і тернопільські музиканти з гурту «Фіра». Тим більше, що свій «транспортний» засіб, готовий їх  на цей Олімп тягнути, у них уже є!  У рідному місті гурт добре знають і щиро люблять, і час для «Фіри» освоювати нові горизонти  уже давно настав.  І «Фіра» поїхала на Київ!

– Ми разом вже сім років. Разом працюємо, разом відпочиваємо…постійно разом – спільні репетиції, в гості один до одного ходимо. «Фіра» – це вже сім’я, – зізнається солістка гурту Ірина Музика. – На «Х-Фактор» ми прийшли, бо впевнені, що в Україні немає музиканта, який, співаючи в себе вдома, не мріяв би про цю сцену.

На сцені талант-шоу «Фіра» виконала українську народну пісню «Ой у вишневому саду». Переповідати як співала Іра і грала «Фіра» — заняття невдячне, тож просто зазначимо: зал аплодував стоячи!. Так  тернопільський гурт «Фіра» виборов право на участь у всеукраїнському співочому шоу «Х-фактор 6». Не обійшлося, щоправда, без дражливих моментів-розкритикувавши, на їх думку, не найкраще аранжування пісні, судді напівжартома-напівсерйозно запропонували Ірі Музиці продовжити участь у шоу  самій. «Ні, «Фіра повинна мати чотири колеса», - заперечила дівчина, а на зауваження, що музикантів на сцені п’ятеро, відразу ж знайшлося: «Я за коня…»  Але жарти-жартами, а не взяти у шоу ТАКИЙ гурт було в просто злочином. Отож, усі судді, окрім Кондратюка, сказали нашим землякам заповітне ТАК.

«За таку філігранну популяризацію народної пісні і українства, як такого, я не можу сказати вам ні. Це чудово. Це шикарно. Це було фантастично. Дякую вам», – сказав один із суддів шоу, фронтмен гурту Бумбокс Андрій Хливнюк.

 Попереду у «Фіри» ще багато «кілометрів» роботи, кілька відбіркових турів, проте тернополяни в соцмережах вже вибухнули підтримкою.


Повернутися
19.09.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...