ТЕРНОПОЛЯНКА ЗМАГАТИМЕТЬСЯ ЗА ЗВАННЯ «МАЙСТЕР-ШЕФА»

  24-річна тернополянка Іра Драбик стала учасницею проекту “МастерШеф”. Дівчина не стала кухарем, бо хотіла бути бізнес-леді. Уподовж п’яти років вона працює приватним ріелтором, але готувати їй також подобається.

Любов до кулінарії Ірині прищепила її бабуся, яка працювала кухарем у німецькій родині у воєнний час. У 8-му класі Іра вже вміла готувати борщ.

– Прийшла зі школи і вирішила зробити батькам сюрприз, – згадує Іра. – Ось і приготувала свою першу страву.

Ірі з дитинства подобалися сильні і незалежні жінки, і вона завжди мріяла стати такою ж. Тому зараз, отримавши гарну освіту та стабільність, вона вирішила здійснити свою давню мрію – навчитися кулінарному мистецтву та перемогти у кращому кулінарному шоу країни, пишуть на сайті СТБ.

Хоча в ефір вийшло лише кілька перших епізодів програми, на сайті «МастерШеф» вже є позитивні коментарі і побажання Ірині перемог. За час зйомок 5-го сезону телепрограми, яку саме транслюють цієї осені, Ірина Драбик знайшла багато нових друзів. Саме вони та найрідніші люди допомагають тернополянці долати усі труднощі на шляху до мрії, яка, сподівається дівчина, обов’язково стане реальністю.

Ми ж бажаємо нашій землячці успіхів на кухні та щиро  вболіваємо за неї.


Повернутися
19.09.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...