«400 ГРИВЕНЬ ДАДУТЬ, А ТИСЯЧУ ЗНІМУТЬ»

 Чому влада зволікає з обіцяним підвищенням соцстандартів і чи справді працівники отримають за вересень більше?

 Уже третій тиждень поспіль урядовці говорять про підвищення соціальних стандартів з 1 вересня. Як пообіцяв прем’єр, мінімальна пенсія має зрости з 949 до 1074 грн., мінімальна зарплата з 1218 до 1378, грн., а зарплати бюджетників зростуть на 300-600 гривень. Однак вересень давно розпочався, деякі працівники уже отримали аванс за цей місяць, а зміни до бюджету на цей рік, які б дозволили профінансувати обіцяне підвищення зарплат та пенсій, Рада досі не прийняла. Більше того, пакет документів, необхідний для реструктуризації зовнішнього боргу, також досі не прийняли. А саме домовленість про реструктуризацію з кредиторами начебто дала можливість достроково підвищити зарплати і пенсії. Тож чи буде взагалі це обіцяне підвищення?

Експерти переконані, що влада свою обіцянку виконає, пише “Високий замок», адже їм важливо, аби люди отримали гроші до виборів. “Головну роль у цьому підвищенні зіграв політичний чинник. Згідно з законом про бюджет на цей рік, підвищення соціальних стандартів передбачалось з 1 грудня. Але, зважаючи на місцеві вибори, вирішили робити це зараз, – каже директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин. – Звичайно, підвищення соцстандартів на 13% чи 15%, коли інфляція за підсумками року буде приблизно 45-50%, проблему бідності не вирішить. Але навіть ті додаткові 150-160 гривень для людей, які ледь зводять кінці з кінцями, — важлива сума. Зрозуміло, що бабуся, яка отримає вищу пенсію, не піде купувати на ті гроші п’ять доларів. Вона купить додатковий буханець хліба чи молоко. А це важливо для наших виробників. У нинішніх умовах важливо стимулювати внутрішній ринок і підтримувати купівельну спроможність українців. Звичайно, такого підвищення замало, але вкупі з програмою субсидування воно певним чином полегшить життя найбіднішим”.

Тим, хто отримує субсидії, не варто хвилюватись, що через підвищення зарплати чи пенсії їх позбавлять субсидування. За словами керівника департаменту державної допомоги Міністерства соціальної політики Віталія Музиченка, базою для розрахунку субсидій були доходи за 2014 рік, тому на субсидії, які вже призначені, зростання доходів у цьому році ніяк не вплине.

Натомість освітяни переживають, що після такого підвищення їхні зарплати… впадуть. “Нам обіцяють підняти оклад на чотириста гривень. Але цього тижня у нашому районі буде засідання, на якому нас хочуть позбавити доплат — за стаж, класне керівництво, завідування кабінетом. Бо, бачте, грошей бракує… Ставка вчителя вищої категорії — 1806 гривень. З доплатами набігає ще десь тисяча. На камери обіцяють нам додати 400 гривень, а тихенько хочуть зняти тисячу”,— обурюється знайомий вчитель.

Не в захваті від анонсованого підвищення соцстандартів у НБУ. «Прийняття Закону «Про підвищення мінімальних соціальних стандартів», який передбачає підвищення соціальних видатків без відповідного очікуваного зростання продуктивності праці, посилює ризик погіршення інфляційних очікувань, що може негативно вплинути на динаміку інфляційних процесів»,— йдеться в офіційній заяві НБУ.

Незадоволені і підприємці, адже якщо закон про підвищення соцвиплат набуде чинності, їм також доведеться підвищити мінімальні зарплати. А роботодавці кожне примусове підвищення зарплат розцінюють як здирництво. “Частина бізнесів ледь жевріє, тому підвищення зарплат їм буде важко профінансувати. В умовах кризи втрати неминучі, а для того, щоб вижити, бізнес повинен вдаватись до структурних змін, до оптимізації. І якщо комусь це не вдається, це не означає, що треба відмовлятись від підвищення соцстандартів”, – каже Василь Юрчишин.

Експерт Українського інституту публічної політики Максим Борода вважає, що  підвищувати соцвидатки варто тоді, коли ВВП країни зростає, відповідно, зростають податкові надходження. “В умовах падіння економіки рішення про підвищення соцвиплат важко назвати доречним. Але враховуючи, наскільки незначне це підвищення, руйнівного впливу на економіку воно не матиме”, – каже Максим Борода.


Повернутися
19.09.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...