ПІДЛІТКА ІЗ ЗАЛІЩИЦЬКОГО РАЙОНУ ЗНАЙШЛИ МЕРТВИМ У КАР’ЄРІ

Майже п’ять діб тривали пошуки 17-річного жителя села Лисівці Заліщицького району. У четвер, 17 вересня, неповнолітнього знайшли мертвим. Тіло хлопця було закопане у кар’єрі поблизу села Мушкарів Борщівського району. На це місце вказав 55-річний водій мікроавтобуса, який зізнався, що причетний до загибелі дитини.

Працівники Борщівського, Заліщицького, Чортківського райвідділів внутрішніх справ, співробітники обласного управління карного розшуку, кінологи, рятувальники, мешканці навколишніх з місцем зникнення неповнолітнього сіл розшукували 17-річного хлопця.

Зі слів начальника борщівської міліції Володимира Горб‘яка, на той час відпрацьовувалося дві версії: розшукуваний став жертвою дорожньо-транспортної пригоди, або ж не зміг знайти дороги додому і заблукав.

Підставами для виникнення саме таких припущень стали події, що розвивалися напередодні. Міліціонерам було відомо, що неповнолітній у суботу гуляв на весіллі в Олексинцях Борщівського району. Зі слів свідків, вживав спиртне. Над ранок вирушив додому.

У ході оперативно-розшукових заходів правоохоронці встановили, що про зникнення неповнолітнього може знати 55-річний житель села Мушкарів Борщівського району. Припущення оперативників підтвердилися.

Володимир Горб‘як каже, що тіло розшукуваного знайшли саме в тому місці, на яке й вказав житель Мушкарова. Судово-медичний розтин встановить остаточну причину смерті підлітка. Допоки кримінальне провадження порушено за частиною першою статті 115 ККУ.


Повернутися
19.09.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.