ПРОМІНЯВ АНГЛІЮ НА БЕРЕЖАНИ, БО… ЗАКОХАВСЯ У ЛІРУ

Десять років тому англієць Мирон Постолан переїхав жити до села Жуків Бережанського району, звідки родом його матір. Разом з дружиною Оксаною вони займаються зеленим туризмом. Попри те, що пан Мирон усе життя прожив в Англії, він чудово володіє українською мовою, окрім того, дуже гарно грає на лірі та діатонічній бандурі. Каже, що ці інструменти – справжній скарб нашого народу і ми повинні усіляко розвивати їхню популярність. Чоловік створив групу «Українська ліра» у соціальній мережі «Фейсбук» для прихильників цього стародавнього інструменту. Таким чином хоче по крупиночці звідусіль збірати інформацію про історію ліри та лірників, а також поділитися старими фото та своїми знаннями.

Про ліриків і лірників

В Англії в Мирона Постолана не було ані книг для навчання гри на бандурі, ані нот. Тоді він почав переписуватися з бандуристом Віктором Мішаловим, який на той час жив у Австралії. Саме завдяки йому пан Мирон вперше заграв на бандурі. «Я записував на касеті усі запитання, що мене цікавили, а Віктор, в свою чергу, записував відповідь і надсилав мені, – згадує Мирон Постолан. – Тепер інколи жартуємо скільки тисяч миль подолала та касета… Я її, до речі, ще досі зберігаю. Саме завдяки захопленню грі на бандурі, я почав багато читати про історію кобзарства. Сере записів знайшов інформацію про лірників і їхнє знищення в 30-х роках. Мене зацікавило чому їх знищували, адже на Україні було більше лірників, аніж бандуристів. Це питання не давало мені спокою і не полишає й досі. Відтак я почав проводити власне дослідження. А в 1986 році мене запросили на Перший симпозіум української фольклорної музики і інструментів. Головними організаторами цього заходу були професор Андрій Горняткевич та Юліан Китастий. Тут я познайомився з Валентином Морозом, захистив дисертацію по історії української ліри. Я опрацював роботу Андрія Горняткевича, який писав лебійську (секретну) мову лірників. У Мирослава Постолана є ліра, яку подарував йому товариш Василь Вовчук з Англії. Час від часу він разом з дружиною влаштовує домашні концерти. Інколи вони грають для своїх постояльців, особливо іноземців, які хочуть якнайбільше дізнатися про Україну.

Таємниці забутого інструменту

Пан Мирон з радістю демонструє рідкісні копії фотографій, а також картини, листівки з лірниками та лірами. «Лірники, як сліпі мандрівні музиканти, були не тільки на Східній Україні, а й на Волині та Галичині. На Тернопільщині лірники об'єднувались у релігійно-національні товариства – братства, цехи (у XVII столітті в Підгайцях і Рогатині працювали музичні цехи), в яких існувала давня традиція обирання цехмайстрів та панотців, що керували цими осередками та лірницькими школами, затверджували статут, за яким обов'язковим було знання професійної, так званої, лебійської мови. Як засвідчують документальні матеріали з кінця XVI століття на всій території краю братства утворювали розгалужену мережу шпиталів, притулків для хворих, немічних та інвалідів. Ченці не тільки опікувалися незрячими, але й учили їх доступним ремеслам, зокрема й музичному мистецтву. У Почаївському монастирі монахи збирали сліпців і знедолених, та вчили їх лірницькому мистецтву. Тривалий час Почаївська Лавра була центром, де збиралися мандрівні кобзарі та лірники з усієї України. На великі свята та празники сходи, що ведуть до Свято-Успенської церкви, перетворювались в амфітеатр-сцену.

Ліра ще зазвучить!

В групі «Українська ліра», яку створив Мирон Постолан є більше 120 учасників. Тут є люди не лише з України, а й з усіх куточків світу. Тут вони обмінюються інформацією, складають список майстрів, які виготовляють ліри, а часом влаштовують справжні дискусії. «Плануємо створити Міжнародний фестиваль лірників, лірницькі табори, – зауважує пан Мирон. – Готуємо виставку для молоді та дітей присвячену лірі та лірникам». Коли до України приїжджають лірники, пан Мирон з дружиною намагаються зустрітися з ними, щоб обмінятися цікавою інформацією та послухати неперевершену гру на лірі. «Нещодавно з Німеччини до Львова приїжджав відомий майстер і лірник, колекціонер Курт Райхман, – розповідає чоловік. – Ми з ним зіграли кілька партій. Спілкуюся також з польським лірником і ентузіастом Ремеком Мазур-Ганаєм. Люблю спілкуватися теж з лірником Михайлом Тафійчуком з Карпат. Пан Мирон переконаний, що ліру чекає друге народження і вона невдовзі набуде такої ж популярності, як і раніше. «Нині є багато молодіжних гуртів, які використовують ліру. Це львівські гурти «ЙорийКлоц» і «Бурдон», київський гурт», “Folknery”. Відомі також лірники Василь Нечепа з Києва, Андрій Лящук з Рівного, Віктор Іщук з Луцька, казкар Сашко Лірник з Черкас… А що ще цікаво, то режисер фільму «Поводир», який вийде на екрани в наступному році Олесь Санін також грає на лірі. Навіть має псевдонім "ЛірникСмик". На скільки мені відомо, намагається наслідувати Волинську лірницьку традицію. Це не дивно, адже сам родом з міста Камінь-Каширський, Волинської області». Пан Мирон хоче придбати кілька ексклюзивних лір, щоб і надалі вдосконалювати свої музичні навики і дарувати українську пісню, адже хто ж буде її популяризувати, як не самі українці?..