Щоб від війська не втікав і при собі гроші мав

Аби чортківські чоловіки не ховалися від служби у війську, місцеві фермери вирішили їх заохотити гривнею. Кожному, кого забирають до війська, аграрії вирішили виплачувати одноразову допомогу розміром три тисячі гривень. Більше півсотні хліборобів Чортківщини у такий спосіб підтримують мобілізацію.

На Тернопільщині четверта хвиля мобілізації, як відомо, виконана всього наполовину. Тож, аби заохотити чоловіків іти до війська, фермери Чортківщини зголосилися платити мобілізованим гроші. Кожному обіцяють по три тисячі гривень одноразової допомоги за мужнє рішення йти захищати Україну. Також хлібороби організували касу взаємодопомоги армії. 57 господарів заплатили по 2 гривні за кожен гектар землі, яку вони обробляють. Ці гроші витрачатимуть на оперативні потреби бійців, допомогу пораненим.

- Наші аграрії ще з початку АТО підтримують родини мобілізованих та передають допомогу на Схід, – розповідає начальник управління агропромислового комплексу райдержадміністрації  Іван Заболотний. – Загалом вони допомогли фронту приблизно на три мільйони гривень.

 - Наша допомога націлена на конкретних людей, які йдуть з кожного села, – додає власник аграрного підприємства ПП «Агро-Спектр», секретар ради аграрних підприємств Чортківського району Марія Горбаль. –  Ми вирішили нести відповідальність за кожну родину, яка послала свого сина, брата, чоловіка, батька захищати цілісність нашої держави.

Чортківські аграрії звернулися до промислових підприємств і приватних підприємців із закликом  долучитися до цієї ініціативи і також допомагати родинам героїв. Якщо план мобілізації в Чортківському районі військкомат виконає, то фермери виплатять більше трьохсот тисяч гривень. До війська, згідно плану військомату, заберуть сто двадцять місцевих жителів. А от повісток у районі виписали шість тисяч.


Повернутися
26.02.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...