ЧЕРЕЗ СУПЕРЕЧКУ… ПЕРЕРІЗАВ ГОРЛО

 Інцидент трапився 7 вересня у Тернополі, поблизу авторинку на вулиці Микулинецькій. Під час суперечки 55-річний житель обласного центру наніс ножове поранення в шию 22-річному молодикові. Правоохоронці з’ясовують усі обставини події.

За попередніми даними, між чоловіками виникла сутичка. Причина допоки невідомо. Потерпілий накинувся зі стусанами на старшого чоловіка. Останній, захищаючись, витягнув ніж та встромив його юнакові в шию, зачепивши артерію. Перехожі викликали лікарів.

Травма виявилася серйозною. Медики прооперували потерпілого. Отримане ним тілесне ушкодження кваліфікували, як тяжке. На даний час він непритомний.

Підозрюваний – 55-річний житель Тернополя теж звернувся за медичною допомогою. Попередньо у нього діагностували забої голови та плеча. Для встановлення ступеня важкості отриманих тілесних ушкоджень чоловіка направлено на судово-медичну експертизу.

За даним фактом розпочато кримінальне провадження за частиною 1 статті 124 ККУ – умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Правоохоронці встановлюють усі обставини інциденту, опитують свідків та очевидців пригоди.


Повернутися
10.09.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.