ВОСЬМИМІСЯЧНА ДІВЧИНКА ЗАДУШИЛАСЬ В ЛІЖЕЧКУ

Жахливий інцидент трапився наприкінці минулого тижня у Підволочиському районі. Дідусь залишив 8-ми місячну онучку на декілька хвилин, а коли повернувся – та вже не дихала. Голівка дитини застрягла, відтак дівчинка не могла дихати.

 Маленьку 8-місячну дівчинку дідусь знайшов без ознак життя у ліжечку. Голова Ангелінки застрягла між бильцями, тож дитина померла внаслідок механічної асфіксії.

За даним фактом правоохоронці розпочали кримінальне провадження. Обставини події з’ясовуються.

-       Інформацію про смерть дитини під волочиські міліціонери отримали від місцевих медиків, які прибули на виклик, - повідомляє перший заступник начальника Підволочиського райвідділу міліції Тарас Стець. – Того дня 19-річна матір немовляти пішла у справах, залишивши донечку з дідусем. Той лише на декілька хвилин вийшов у двір, а коли повернувся, то застав страшну картину – голова дитини була затиснена.

Чоловік одразу ж кинувся витягувати малечу, проте марно – дитя вже не дихало. Медикам, які виїхали на виклик, довелося констатувати лише смерть немовляти.

Молоді батьки завжди усміхненої красуні з великими блакитними очима досі не розуміють, чому їх сім’ю спіткало таке горе.  Односельчани родини кажуть, що обоє вони надзвичайно любили свою Ангелінку, яка була маленькою копією своєї мами. Попри молодий вік матір дівчинки увесь свій час присвячувала донечці… Та доля виявилася невблаганною…


Повернутися
10.09.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.