ОДЯГ “MADE IN UKRAINE»: ТКАНИНА ТУРЕЦЬКА, ҐУДЗИКИ КИТАЙСЬКІ

 В УКРАЇНІ ПРАКТИЧНО НЕ ЗАЛИШИЛОСЬ ПІДПРИЄМСТВ, ЯКІ Б ВИРОБЛЯЛИ ТКАНИНИ ТА ФУРНІТУРУ

Вишиванко моя, вишиванко… На турецькому полотні індійськими нитками!

  Мода на українське зробила свою справу – за останні два роки у нас з’явилось кілька десятків нових брендів одягу та взуття, відкрили чимало магазинів, які торгують лише одягом українського виробництва. Навіть популярні інтернет-магазини щодня влаштовують розпродажі українських брендів. От тільки платтячка-блузочки від різних виробників часто схожі між собою, як двійнята. А все тому, що фірми, які орієнтуються на масовий ринок (400-800 грн. за плаття), намагаються конкурувати з турецькими і китайськими виробниками. А відтак закуповують недорогу тканину на тих самих фабриках. Власної, як виявилось, у нас нема. Нема і фурнітури. Навіть українські вишиванки доводиться вишивати на турецькому полотні, індійськими чи французькими нитками по німецькій канві…

«Основна проблема ук­раїн­ських виробників, пише «Високий замок» – відсутність українських тканин. Це ставить більшість виробників у залежність від імпорту, а отже, і від курсу валюти. Тому дехто переключається на дешевші тканини, щоб стримати ціну. А вони, зрозуміло, гірше виглядають, носяться та перуться…», – каже  директор з маркетингу інтернет-магазину LeBoutique Юлія Шилова. За її словами, проблема ще й у тому, що наші виробники на етикетках не вказують умов догляду за тканиною – при якій температурі прати, прасувати чи можна здавати у хімчистку. Не виключено, через те, що швейні фабрики ніколи точно не знають, яка партія тканини приїде. А щоразу замовляти нові бирки невигідно.

Хочете вітчизняних тканин? Вирощуйте льон!

“Коли думали над створенням кластеру легкої промисловості, то одна з основних тем, яку обговорювали, – відсутність тканин українського виробництва. Якби нам вдалось об’єднатись у кластер, то було б легше закуповувати тканини за кордоном. Адже коли замовляєш великі партії тканин, то виробники починають враховувати твої потреби. До того ж тоді з’явилася б можливість замовляти тканини, які би створювали під нас. Бо інакше доводиться закуповувати те, що є, – каже один з ініціаторів створення кластеру легкої промисловості Олег Яницький. – На жаль, ті фабрики з виробництва тканин, які колись були, уже практично припинили існування. Тож виробництво одягу та взуття у нас начебто зростає, але ми все одно годуємо турків. Бо тканини, ґудзики, нитки – все доводиться імпортувати. Є фірми, які створюють фурнітуру у невеликих обсягах – під замовлення деяких дизайнерів, але масового виробництва немає. Попри моду на українське, більшість підприємств легкої промисловості виживають за рахунок давальницької сировини. Тобто приїхала тканина, пошили, відправили за кордон. Вижити, продаю­чи товар на внутрішньому ринку, важко. Адже мало того, що сировину доводиться купувати за валюту, а продавати тут за гривню, то ще й доводиться конкурувати з чорним та сірим імпортом китайського та турецького дешевого одягу”.

За даними Асоціації “Укрлегпром”, українські швейні підприємства забезпечені власними тканинами та трикотажним полотном лише на 10%. “Те, що у нас нема вітчизняних тканин, – чиста правда. Льонокомбінати спочили в бозі. Втратилась ціла ланка сільського господарства – вирощування та переробка льону. Якщо зараз намагатись це відновити, треба починати саме з вирощування. Але я не впевнений, чи є сенс це робити, – каже власник швейного підприємства “Троттола” Ярослав Рущишин. – У цю сферу важко залучити інвестиції, бо в Україні нема нормального ринку збуту. У те, що ми раптом почнемо обшивати увесь світ, я не вірю. Одяг не є предметом першої необхідності, його купують під настрій. А у нас ринок обмежений низькою купівельною спроможністю. Є гроші – людина купує новий одяг, нема – йде на секонд. Ще одна проблема – висока собівартість. Є в Україні фабрика, яка випускає шерстяні і напівшерстяні тканини. Але вони значно дорожчі, ніж ми закуповуємо в Лондоні”.

Ще одна проблема, через яку наші виробники не ризикують закуповувати вітчизняні тканини, – їхня якість. “Всі тканини, мережива нам постачають з Європи, тож собівартість прив’язана до курсу євро. А продаємо ми свої вироби за гривні, – каже Ольга Письменська, яка випускає білизну під торговою маркою Оlga. – Піднімати ціни на білизну складно, адже розумію, що люди не мають грошей. Хотіли б купувати українську фурнітуру, але її просто немає. Свого часу намагались працювати з київською фабрикою ім. Рози Люксембург, але, на жаль, нам не підійшла якість. А щодо мережив, то їх, здається, у нас ніколи і не випускали. Шити кольорові речі складно, адже потрібно підбирати тканини в тон, а вибір не завжди це дозволяє. Я ж не можу дозволити собі робити “халтуру”, як деякі кустарники”.


Повернутися
10.09.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.