ОЙ ТИ ШКОЛО, ТИ «ПОГАНА», МУЧИШ МЕНЕ… АЖ 12 РОКІВ!

 ЩО ДАСТЬ ДОДАТКОВИЙ РІК У ШКОЛІ?

      Як заявив міністр освіти і науки Сергій Квіт, з наступного навчального року Україна перейде на 12-річну середню освіту.

 Ще кілька місяців тому йшлося про перехід на 12-річне навчання з 2017-го. Тепер же в освітянському відомстві заявляють, що додаткові роки навчання запровадять вже з наступного року. “Цей перехід не буде одномоментний. Ми зможемо організувати і матеріально-технічне забезпечення, і кадровий склад”,— сказав Квіт. Чи справді 12-річне навчання так необхідне українській освіті, дізнаймося у експертів освітньої галузі.

«Треба змінити методику навчання у старшій школі»

“Ця реформа має сенс лише за умови, що будуть змінені як навчальні плани та програми, так і підхід до навчання, його методика,— пояснила експерт аналітичного центру “CEDOS” Ірина Когут.— Нині методика викладання у старшій школі, тобто у 10-11 класі, нічим не відрізняється від викладання у решті класів. Це не логічно. Як наслідок, діти виходять зі школи не підготовленими ні до навчання в університетах, ані до навчання у професійних закладах, ні до життя загалом. Їхні знання і навички дуже теоретичні. Дітей не навчають застосовувати ці знання, самостійно шукати інформацію”.

За словами Ірини Когут, реформа покликана передовсім змінити підхід до навчання саме у старшій школі. “Учень міг би вибирати собі навчальні дисципліни,— каже експерт.— Завдяки цій варіативній складовій старша школа стане більш схожою на університет. Саме так це відбувається у більшості країн Європи, у США. Дванадцять років навчання — загальноприйнята практика. Мені складно згадати хоча б одну розвинену країну, де навчання триває менше 12 років (у деяких 13). Принцип такий: обов’язкове навчання, умовно кажучи, до 9-10 класу, тобто до 15-16 років. А потім — старша школа, де навчання є повністю безкоштовним і доступним усім учням, але не обов’язковим. Дитина може вибрати — йти у професійний заклад чи у старшу школу”.

«Вісімнадцять років — саме той вік, коли людина може усвідомлювати свої кроки»

“У реформі освіти має бути представлена дванадцятирічна система навчання за структурою: п’ять років початкова школа, чотири роки — основна, і три — старша профільна. Така дванадцятирічка нам необхідна. Це не просто додатковий рік — це нові програми навчання”,— розповіла голова комітету Верховної Ради з питань освіти і науки Лілія Гриневич.

 За її словами, експерти, які протягом двох років розробляли громадський законопроект “Про освіту”, виходять з того, що перший клас треба починати із шести років. “Шестирічних слід навчати не так, як семирічних,— каже пані Гриневич.— Варто враховувати їхні психо-фізіологічні особливості. Це ще маленькі діти. З ними потрібно гратися та розвивати їх емоційний інтелект… Першачки-шестирічки випустяться у 18-річному віці. Вісімнадцять — саме той вік, коли людина повністю може усвідомлювати свої кроки. У більшості країн Європейського Союзу повну загальну освіту завершують у вісімнадцять-дев’ятнадцять, а то й у двадцять років. Це той вік, коли найоптимальніше можна зробити свідоме обрання професії. Нині часто маємо такі ситуації, коли не дитина вирішує, куди вона хоче вступати, а батьки за неї це роблять. Згодом ця людина розуміє, що це не її вибір і не там вона хотіла навчатися… Випуск зі школи у вісімнадцять років — це нормально”.

«Учням би дебет від кредиту відрізнити, а не тангенс від котангенса»

Утім, більшість батьків не погоджується з думками освітянських експертів щодо покращення системи освіти у школах шляхом 12-річного навчання. “Не впевнена, що додатковий рік щось дасть,— пояснює мати потенційного учня  дванадцятирічки пані Світлана.— Перш за все треба реформувати початкову школу. Якщо навчити дитину вчитися у початковій школі, вона і в старшій не халявитиме. Діти просиджуватимуть за партою зайвий рік і йтимуть зі школи дорослими… Дехто у такому віці вже про заміжжя думає. Не уявляю свого старшого сімнадцятирічного сина, який зараз навчається у коледжі і має зріст понад 180 сантиметрів, за шкільною партою… Учням би дебет від кредиту відрізнити, а не заглиблюватися у премудрості тангенсів-котангенсів. Виходять після школи і уявлення не мають про підводні камені кредитів, не знають, куди вступати, у якому напрямі рухатися далі”.


Повернутися
10.09.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...