«Із молитвою проти раку»

Доброго дня, шановна редакціє! Хоч газета ваша ще дуже «молода», проте уже встигла сподобатися багатьом читачам, серед яких і я. Тому хочу поділитися з вами найболючішим, найсокровеннішим, най-най-най… Прошу реакцію не вказувати мого прізвища, хоча історія, що я вам розповім, цілком правдива...

Мудрі люди кажуть, що головне — не скільки днів життя нам вділено, а скільки життя буде у тих днях. Це усвідомлюєш тільки тоді,  коли  страшна недуга чорним крилом обіймає тебе і не дає шансу вирватися. І голос зрадницьки тремтить, і сльози омивають обличчя, коли встановлюють діагноз – рак. Як з ним боротися?  

Рік тому моє життя поділилося на «до» і «після». «До» —  спокійне, безтурботне життя, яке обірвалося в одну мить, коли від лікаря вперше почула слово «рак».  Далі були два виснажливі курси хіміотерапії, мастектомія. І — безнадія… Хоча, ні! Надія все-таки є у кожного. Проте на той час я була повністю розбита. Душевний біль, депресія, відчуття власної неповноцінності... Але коли після операції УЗД виявила пухлину ще й в другій груді і сказали готуватися до її ампутації, я вирішила, що так просто хворобі не здамся. Раз Бог дав мені таке випробування (саме випробування, а не кару!) я пройду його з честю і вийду переможницею з двобою з хворобою. Щодня ходила в церкву, причащалася. Читала також молитву до Бога на оздоровлення душі і тіла за допомогою святого Шарбеля, приклавши до тіла образок з його зображенням. Поверталася до дому з церкви умиротворена і радісна, повторюючи собі: «Ісус мене спасе». І тоді в груді, біля якої був прикладений образок, відчула ніби легенький укол, кілька секунд там щось поворушилося й затихло… Наступного дня УЗД не виявило в груді  пухлини, хоча ще кілька тижнів тому вона там була… Лікар сказав, що тепер можна обійтися без операції. Я немов відсвяткувала друге народження… Нині не втомлюся дякувати  Богу, що вислухав мої молитви, і хочу звернутися до всіх, хто стикається з подібним випробуванням: моліться і вірте. Адже велика віра і щира молитва здатна перемогти навіть найважчу недугу…

Оксана, м. Монастириська.

 

Повернутися
26.02.2015
Категорія: Наголос
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.