«Із молитвою проти раку»

Доброго дня, шановна редакціє! Хоч газета ваша ще дуже «молода», проте уже встигла сподобатися багатьом читачам, серед яких і я. Тому хочу поділитися з вами найболючішим, найсокровеннішим, най-най-най… Прошу реакцію не вказувати мого прізвища, хоча історія, що я вам розповім, цілком правдива...

Мудрі люди кажуть, що головне — не скільки днів життя нам вділено, а скільки життя буде у тих днях. Це усвідомлюєш тільки тоді,  коли  страшна недуга чорним крилом обіймає тебе і не дає шансу вирватися. І голос зрадницьки тремтить, і сльози омивають обличчя, коли встановлюють діагноз – рак. Як з ним боротися?  

Рік тому моє життя поділилося на «до» і «після». «До» —  спокійне, безтурботне життя, яке обірвалося в одну мить, коли від лікаря вперше почула слово «рак».  Далі були два виснажливі курси хіміотерапії, мастектомія. І — безнадія… Хоча, ні! Надія все-таки є у кожного. Проте на той час я була повністю розбита. Душевний біль, депресія, відчуття власної неповноцінності... Але коли після операції УЗД виявила пухлину ще й в другій груді і сказали готуватися до її ампутації, я вирішила, що так просто хворобі не здамся. Раз Бог дав мені таке випробування (саме випробування, а не кару!) я пройду його з честю і вийду переможницею з двобою з хворобою. Щодня ходила в церкву, причащалася. Читала також молитву до Бога на оздоровлення душі і тіла за допомогою святого Шарбеля, приклавши до тіла образок з його зображенням. Поверталася до дому з церкви умиротворена і радісна, повторюючи собі: «Ісус мене спасе». І тоді в груді, біля якої був прикладений образок, відчула ніби легенький укол, кілька секунд там щось поворушилося й затихло… Наступного дня УЗД не виявило в груді  пухлини, хоча ще кілька тижнів тому вона там була… Лікар сказав, що тепер можна обійтися без операції. Я немов відсвяткувала друге народження… Нині не втомлюся дякувати  Богу, що вислухав мої молитви, і хочу звернутися до всіх, хто стикається з подібним випробуванням: моліться і вірте. Адже велика віра і щира молитва здатна перемогти навіть найважчу недугу…

Оксана, м. Монастириська.

 

Повернутися
26.02.2015
Категорія: Наголос
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.