ДІТИ-ДІТИ, В ЯКИЙ САДОК ВАС ПОДІТИ?

На Тернопільщині не вистачає дитсадків – 180 дітей на 100 місць

   У деяких регіонах Тернопільської області не вистачає дошкільних закладів. У дитячих садках виникає конкуренція між дітьми – на сто місць претендує 180 малюків. Найбільше додаткових груп відкрили у Тернополі. Також з’являться ще два дошкільних заклади і 5 додаткових груп – нові місця для шести сотень дітей.

«Найбільша проблема зосереджувалася у місті Тернополі. Також добре провели роботу у Кременецькому і Підволочиському районах. На жаль, у Теребовлянському і Зборівському районах ситуація не зазнала покращення, роботи не були проведені», – розповів директор департаменту освіти і науки ОДА Любомир Крупа.

Планували, але так і не спорудили дошкільний навчальний заклад для 80-ти дітей у селі Стінка і не завершили будівництво дитячого садка у селі Звенигород, Бучацького району. У Козівському районі теж не відбулися обіцяні зміни у 4 навчальних закладах.

 


Повернутися
02.09.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...