ВКРАВ ШОКОЛАДКУ, БО …ХОТІВ ЇСТИ

  Сигнaл пpo cпpaцювaння тpивoжнoї кнoпки в oднoмy з мaгaзинiв мicтa нaдiйшoв  нa пyльт  Упpaвлiння Дepжaвнoї cлyжби oхopoни. Нa мicцe пoдiї oдpaзy виїхaв нapяд мiлiцiї. Охopoнцi викpили y кpaдiжцi 34-piчнoгo мeшкaнця oблacнoгo цeнтpy.

Тepнoпoлянин нaмaгaвcя  викpacти з кpaмницi пpoдyкти хapчyвaння. Злoвмиcник хoдив мiж пoлицями i пpидивлявcя дo тoвapy, a caм тим чacoм вжe зaпхaв дo кишeнi плиткy шoкoлaдy. Цe пoмiтилa oднa з пpoдaвщиць мaгaзинy. Жiнкa, нe гaючи чacy, нaтиcнyлa нa тpивoжнy кнoпкy. Вжe зa лiчeнi хвилини дepжoхopoнцi пepeшкoдили чoлoвiкy чинити пpoтипpaвнe. Пiдoзpювaнoгo дoпpaвили дo вiддiлкy мiлiцiї.

Вiдoмocтi пpo пoдiю внeceнo дo Єдинoгo peєcтpy дocyдoвих poзcлiдyвaнь. Зa фaктoм злoчинy вiдкpитo кpимiнaльнe пpoвaджeння згiднo чacтини 1 cтaттi 185 Кpимiнaльнoгo кoдeкcy Укpaїни – кpaдiжкa.


Повернутися
02.09.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...