У ПОЧАЄВІ ЗГОРІВ БУДИНОК БІЙЦЯ АТО, БО У ПОЖЕЖНИКІВ… НЕ БУЛО ВОДИ

 У Почаєві з вини пожежників згорів приватний будинок учасника АТО. Це стверджують очевидці та місцеві мешканці.

 27 серпня в Почаєві, в самий розпал паломництва до Свято-Успенської Лаври, коли в місті перебували тисячі паломників, дотлівав людський маєток, пишуть «Тернополяни». На вулиці було доволі спекотно, що лише ускладнювало ситуацію. А пожежні розрахунки, як виявилось, не мають чим гасити пожежу. Води немає, техніка або несправна, або недоукомплектована і люди гасили пожежу чим могли. МНСники лише розводили руками.

Через дві години після початку пожежі з Кременця вдалося “випросити” пожежний автомобіль. Але то вже було запізно, бо хата на той час уже дотлівала. Отже, з вини любителів помпезних звітів і керівництва Почаївської пожежної частини родина, між іншим, учасника АТО І. Горевича, котрий уже більше року перебуває на Сході без ротації, опинилась на попелищі.

На 3 вересня депутати Почаївської міськради скликають сесію, на котру запрошують всіх причетних до трагедії чиновників, щоб змусити відшкодувати потерпілій родині завдані збитки. Адже, якби пожежні приїхали вчасно і в машинах , котрих, до-речі, на Почаїв є лише дві, була вода і піна, будинок вдалося б врятувати.


Повернутися
02.09.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...