ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №32

Події «чорного понеділка»,  коли сталася трагедія під Верховною Радою, і досі у всіх на вустах. Більшість людей вже сотні разів почули  безліч найнеймовірніших версій та домислів та перетворили їх обговорення у нескінченну вербальну діарею. І ніхто не думає про СПРАВЖНЮ суть того, що відбулося.

Часто доводиться чути про те, що популізм вбиває нашу країну. Події біля Ради довели —  він убиває ще й цілком конкретних людей. Реальність виявилася страшною: політикам і політиканам нагадали, що в країні йде війна і всі їх звичні гри і інтрижки можуть закінчитися кров'ю.  

Особисто для мене людське життя завжди було і є найвищою цінністю. Я не бачу жодної ПРАВОЇ сторони цього конфлікту. Не беруся судити, кому й навіщо це було потрібно. Путіну, що «розхитати Україну»? Він таким чином своїх проблем не вирішить. Хтось «топить» «Свободу»? Відвертає увагу від змін до Конституції? Правильної відповіді немає. Так само як у межах одного кілометру довкола Ради не було жодної правої людини. Всі ті, хто того дня був «по різні боки барикад» — і під Радою, і у Раді — вичерпали власні кредити довіри. Вони уже не мають жодних спільних точок дотику. Ні всередині, ні зовні. Теракт був неминучий…

А тепер найцікавіше. Судячи з того, що замість розмов про Конституцію тепер будуть говорити про "бомбіста-свободівця" - чи не візьмуть на озброєння регіональні лідери інцидент по ВР? Лідирує, наприклад, «Самопоміч» по Львову - активіст від «Самопомочі» закладає бомбу під монумент Кобзаря...


Повернутися
02.09.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.