ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №32

Події «чорного понеділка»,  коли сталася трагедія під Верховною Радою, і досі у всіх на вустах. Більшість людей вже сотні разів почули  безліч найнеймовірніших версій та домислів та перетворили їх обговорення у нескінченну вербальну діарею. І ніхто не думає про СПРАВЖНЮ суть того, що відбулося.

Часто доводиться чути про те, що популізм вбиває нашу країну. Події біля Ради довели —  він убиває ще й цілком конкретних людей. Реальність виявилася страшною: політикам і політиканам нагадали, що в країні йде війна і всі їх звичні гри і інтрижки можуть закінчитися кров'ю.  

Особисто для мене людське життя завжди було і є найвищою цінністю. Я не бачу жодної ПРАВОЇ сторони цього конфлікту. Не беруся судити, кому й навіщо це було потрібно. Путіну, що «розхитати Україну»? Він таким чином своїх проблем не вирішить. Хтось «топить» «Свободу»? Відвертає увагу від змін до Конституції? Правильної відповіді немає. Так само як у межах одного кілометру довкола Ради не було жодної правої людини. Всі ті, хто того дня був «по різні боки барикад» — і під Радою, і у Раді — вичерпали власні кредити довіри. Вони уже не мають жодних спільних точок дотику. Ні всередині, ні зовні. Теракт був неминучий…

А тепер найцікавіше. Судячи з того, що замість розмов про Конституцію тепер будуть говорити про "бомбіста-свободівця" - чи не візьмуть на озброєння регіональні лідери інцидент по ВР? Лідирує, наприклад, «Самопоміч» по Львову - активіст від «Самопомочі» закладає бомбу під монумент Кобзаря...


Повернутися
02.09.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...