У КИЄВІ - КОТОКАФЕ

У суботу, 15 серпня, почав роботу заклад незвичного для Києва формату — кафе, де можна гладити котів. Котокафе «Лапа» розташоване на Драгоманова, 1-А.
Заклад позиціонується як «антикафе»: відвідувачі платять не за чай та каву, а за час, проведений у закладі. Година перебування у «Лапі» коштує 40—60 гривень. Працюватиме кафе щодня без вихідних.
Площа закладу зовсім невелика — 80 квадратних метрів, одночасно в ньому можуть розміститися до десяти відвідувачів. Вдень за котами слідкуватимуть адміністратори, вночі тварини будуть гуляти самі по собі. Для відвідувачів у закладі існують певні правила: котів не можна брати на руки — лише гладити, годувати дозволено тільки спеціальною їжею.
Кафе подібного формату працюють також у Токіо, Сингапурі, Парижі, Лондоні, Мадриді. У травні котокафе відкрили у Львові.


Повернутися
22.08.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...