У ТЕРНОПОЛІ — ПОГРАБУВАННЯ «ПО-ГОЛІВУДСЬКИ»

У Тернополі злодії зухвало пограбували ювелірну крамницю. Серед білого дня вони просто на очах у перехожих викрали сейф, де було понад 2000 найменувань ювелірних виробів. Точну вагу ще підраховують, однак, за попередніми даними, там було не менше кілограма прикрас.
Повідомлення про те, що невідомі зловмисники пограбували ювелірний магазин на вул. 15 квітня у Тернополі, надійшло до працівників міліції над ранок 12 серпня від охоронця приватної фірм.
Сторож, який охороняв будову, перебував на 2 поверсі, - розповів начальник сектору зв’язків з громадськістю обласної міліції Сергій Крета. – Раптом почув, ніби внизу розбилось вікно. Чоловік побіг на 1 поверх, де при вході до «Райцентру» розташований кіоск з ювеліркою. Там торгували золотом та сріблом.
Чоловік побачив, що вікно розбите і з нього за допомогою авто витягають сейф. За його словами, він не встиг зреагувати, як за злочинцями і слід простиг. Запам’ятав лише, що це була іномарка темного кольору.
На місці події правоохоронці встановили, що невідомі особи, прикриваючи обличчя капюшонами, розбили вікно торгового комплексу та за допомогою тросу вирвали сейф із ювелірними прикрасами, відтак погрузили його в автомобіль і зникли, - розповів Сергій Крета. - Попередньо відомо, що крамниця не була оснащена охоронною сигналізацією.
За свідченнями охоронця  зловмисників найімовірніше було четверо, один із них перебував всередині магазину, інші – працювали ззовні.
На даний час співробітники органів внутрішніх справ вилучили речові докази з місця події та відеозаписи з камер спостереження. Триває робота зі встановлення транспортного засобу, на якому пересувалися зловмисники, осіб, причетних до скоєння грабунку і їхнього можливого місця перебування.


Повернутися
22.08.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...