Звернення Андрія Закревського №5
Шукати себе в Україні - і не знаходити! Називати себе українцем, а жити в Італії, Канаді, Росії ... Не платити податки, не служити, легко змінювати свій паспорт на будь-який інший. Мріяти про те, щоб хтось допоміг. Просити про допомогу.
На просте запитання: «Ким ви хочете бачити себе через десять років?», більшість моїх знайомих відповіли: «Жителем Євросоюзу». І я бачив гордість в їх очах.
Відрядження директора з розвитку бурової компанії закидали мене у найвіддаленіші куточки світу. Був і в Сибіру, і в Канаді, і в Азії. Запам’ятав свою поїздку на російську Північ, в Архангельськ.
Як годиться, побував у музеї дерев’яного зодчества, і здивувався, коли на ґанку величезного палацу з різьбленими прикрасами прочитав: «Будинок селянина-середняка». Високий будинок з великими теплими переходами з центральної хати до стайні, хліву, і ... до туалету.
Коли я повертався назад, до готелю в центрі Архангельська, то побачив почорнілий двоповерховий барак. Автобус пригальмував на перехресті, і я побачив напис на табличці «У цьому будинку, у 1897 році, жив видатний революціонер ...», а поруч з будинком - такий же почорнілий туалет на вулиці. І я подумав: як же можна прожити на Півночі, де вісім місяців зима, сто років, і не побудувати собі теплого туалету!
Мабуть, ніхто з мешканців будинку не бачив себе в Архангельську через десять років…
Ясно, що ніхто з сучасних політиків не бачить себе в Україні через ... навіть через рік! Камікадзе, як вони заявляють. А ми? Ми, ті, хто їх обирає - ми бачимо себе через десять років в Україні?
Іноді треба просто озирнутися, і уявити місце, в якому ти живеш, через десять років. І щось змінити, тоді буде менше ... пригод на різні місця.
← Повернутися
