Звернення Андрія Закревського №5

Шукати себе в Україні - і не знаходити! Називати себе українцем, а жити в Італії, Канаді, Росії ... Не платити податки, не служити, легко змінювати свій паспорт на будь-який інший. Мріяти про те, щоб хтось допоміг. Просити про допомогу.

На просте запитання: «Ким ви хочете бачити себе через десять років?», більшість моїх знайомих відповіли: «Жителем Євросоюзу». І я бачив гордість в їх очах.

Відрядження директора з розвитку бурової компанії закидали мене у найвіддаленіші куточки світу. Був і в Сибіру, і в Канаді, і в Азії. Запам’ятав свою поїздку на російську Північ, в Архангельськ.

Як годиться, побував у музеї дерев’яного зодчества, і здивувався, коли на ґанку величезного палацу з різьбленими прикрасами прочитав: «Будинок селянина-середняка». Високий будинок з великими теплими переходами з центральної хати до стайні, хліву, і ... до туалету.

Коли я повертався назад, до готелю в центрі Архангельська, то побачив почорнілий двоповерховий барак. Автобус пригальмував на перехресті, і я побачив напис на табличці «У цьому будинку, у 1897 році, жив видатний революціонер ...», а поруч з будинком - такий же почорнілий туалет на вулиці. І я подумав: як же можна прожити на Півночі, де вісім місяців зима, сто років, і не побудувати собі теплого туалету!

Мабуть, ніхто з мешканців будинку не бачив себе в Архангельську через десять років…

Ясно, що ніхто з сучасних політиків не бачить себе в Україні через ... навіть через рік! Камікадзе, як вони заявляють. А ми? Ми, ті, хто їх обирає - ми бачимо себе через десять років в Україні?

Іноді треба просто озирнутися, і уявити місце, в якому ти живеш, через десять років. І щось змінити, тоді буде менше ... пригод на різні місця.

 

Повернутися
26.02.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.