ГОТУЄМ І «ГОДУЄМ» САД ДО ОСЕНІ

Чого гріха таїти, багато садівників, знявши урожай плодів і ягід в саду, просто забувають про дерева і кущі аж до наступної весни. Між тим рослини, які за час плодоношення втратили чимало сил, вимагають своєчасної осінньої підгодівлі, яка підвищує імунітет, гарантує відмінну зимівлю, впливає на їх подальший ріст і розвиток.
Відкладати підживлення рослин на весну — це велика помилка. Восени добрива вносяться при перекопуванні грунту в зоні пристволового кола, яке приблизно відповідає проекції крони. Кількість внесених добрив залежить від типу грунту: на глинистих і суглинних — поменше, на піщаних і супіщаних — побільше, так як вони вимиваються при опадах і поливі.
На своїй ділянці приступайте до осіннього підживлення вже в серпні, після того як знято урожай смородини, вишні, малини, а також літніх сортів яблук і груш. Попередньо слід прибирати хворі ягоди і плоди, пошкоджені гілки.


НОРМИ ВНЕСЕННЯ НАСТУПНІ:
Плодові дерева (яблуні і груші) — 30-40 кг перегною, 300 грам суперфосфату, 200 грам сульфату калію зашпаровувати в грунт при перекопуванні.
Вишня і слива — 3 столові ложки суперфосфату і 2 столові ложки сульфату калію розводжу в 10 літрах води і поливаю. На кожне доросле дерево виливайте 4 відра розчину.
Агрус — 8-15 кг (залежно від розміру куща) перегною, 40 грам сульфату калію, 80 грам суперфосфату  при перекопуванні землі.
Малина і смородина — 10-15 кг перегною, 60 грам суперфосфату, 40 грам сульфату калію вношу в борозенки глибиною 20 см, вириті на відстані 30 см від куща.
Суниця — після того як зрізали старе листя і вуса, рихліть землю на глибину 10 см і вносьте повне мінеральне добриво і перегній. Кущі мульчуємо і поливаєм. Пам’ятайте, що суниця не любить добрива, що містять хлор.
Така турбота про сад з лишком окупиться в наступному році. Але не забувайте доглядати за ним навесні і влітку, захищаючи від хвороб і шкідників, формуючи і проріджуючи крону. Тільки хороший догляд дозволяє збирати високий урожай плодів і ягід.


Повернутися
16.08.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...