АНЕКДОТИ №29

Прийшов чоловiк iз роботи. Вигляд у нього дуже заклопотаний, ось дружина і причепилася до нього:
— Що сталося, адже твої проблеми — це і мої проблеми? Ми ж подружжя і всi печалi та неприємностi повинні вирiшувати разом.
Чоловiк не витримав натиску дружини і говорить:
— Добре, люба! Наша коханка вагітна! А що робити, я не знаю!
* * *
Маленький хлопчик каже мамі:
— Мамо, давай заведемо сестричку.
— Я не проти, це тато має вирiшити.
— А ось тато поїде у відрядження, ми й заведемо.
* * *
Сидять три чоловiки в ресторані й вихваляються, чия дружина слухнянiша.
Один iз них каже:
— Я лише додому приходжу, дружина до мене кидається, несе капцi та рукавички.
— Рукавички?
— Гумові, для миття посуду...
* * *
Двох рибалок уночі покусали комарі. Тоді рибалки вирішили сховатися в наметі. Через деякий час один iз них висунувся назовні й побачив вогники світлячків.
— Боже, вони повертаються, але вже з ліхтариками.
* * *
— Коли чоловiк розвиває найбільшу швидкість: коли біжить за бабою або по пляшку?
— Коли з пляшкою біжить від баби!
* * *
Чим гіршi справи з грошима, тим більша вірогіднiсть непередбачуваних витрат.
* * *
П’яний чоловiк приповзає додому з гулянки. Дружина зустрічає його з мiтлою в руках.
Чоловiк падає перед нею на коліна і голосить:
— Люся, не відлітай! Це було востаннє!
* * *
— Куди поїдемо відпочивати—
— Судячи з грошей, ми не втомилися!
* * *
У нового росіянина запитують:
— У вас усi руки в перснях, три машини, п’ятиповерховий будинок, золотий унітаз, а замість туалетного паперу — газета. Чому?
— Так ностальгiя...
* * *
— Хто таки поставив свій червоний «ламборджині» на вході? Ні зайти, ні вийти!
— І шо ти кричиш, Моня? Це ж твій!
— Знаю, але, може, не всi знають!
* * *
Виїхала дружина у відрядження. Через два дні чоловiк їй пише есемеску: «Де всі ложки, ножі й виделки?»
Дружина у відповідь: «Спи вдома!»
Він нічого не розуміє, але чекає ще два дні й знову пише есемеску: «Де всі ложки, ножі й виделки?»
Дружина у відповідь: «Спи вдома!»
Через тиждень повертається дружина додому, чоловiк її зустрічає i запитує, куди вона поклала всi прибори.
Дружина веде в спальню і стягує з ліжка покривало, а там лежать ножi, ложки й виделки.
Вона:
— Я ж тобi казала — спи вдома!
* * *
Приходить чоловiк додому після зарплати о другiй години ночі. Дружина відчиняє, він падає, а на спині крейдою написано «Грошей немає!»
* * *
Дiдусь онуковi:
— Коли я був хлопчиком, мама могла послати мене в магазин з одним карбованцем, і я повертався з трьома кілограмами картоплі, двома буханцями хліба, трьома літрами молока, півкіло сиру, дюжиною яєць, ковбасою і брикетом морозива!
— А що тепер, дідусю? Карбованець знецінився?
— Та нi... Тепер встановили камери спостереження.


Повернутися
16.08.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.