Церковний календар 2015

   
 

Притча про захований скарб

«Царство Небесне», – каже Ісус Христос, – «подібне ще до захованого у полі скарбу. Людина, яка дізнається про цей скарб, намагається заволодіти ним і з тієї радості йде і все, що має, продає та купує те поле» (Мт. 13. 44), де
знайшла скарб.

Людина, дізнавшись про захований на полі скарб, купує поле, щоб заволодіти скарбом. Можливо, захований скарб Божий – це Ізраїль. Ісус Христос прийшов на землю, щоб відкупити, а точніше, щоб привернути до Себе
цей скарб (нас людей). Ми, люди, – є найдорогоцінніший скарб Божий. «Задля нас людей, і задля нашого спасіння Ісус Христос зійшов з небес і тіло прийняв від Духа Святого і від Марії Діви і став Чоловіком – Сином Людським. За нас людей (дорогоцінного скарбу) Ісус Христос був розп’ятий за Понтія Пілата, страждав і був похований; і в третій день воскрес згідно з Писанням; і вознісся на небо і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця».

Отже, Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос продав все, що мав, а саме відмовився від Небесної слави, зійшов на ізраїльську землю, щоб придбати цей коштовний скарб – Людей – і навернути їх у Царство Небесне.

 
 

Притча про захований скарб

 
     
   
   

Притча про зростання насіння

І сказав Ісус Христос: «Боже Царство, як той чоловік, що кидає у землю насіння. Незалежно від того чи спить він, чи встає він вдень чи вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч той чоловік і не знає про те, як росте насіння. Воно росте. А коли плоди його дозріють, то чоловік «посилає серпа,
бо настали жнива» (Мр. 4. 26 – 29).

І так, людина, що засіяла поле, займається своїми повсякденними справами і не турбується про це насіння, яке вона вкинула у землю. А насіння сходить, росте, дає врожай, хоч й сіяч не знає: як це відбувається?

Й так само ми живемо на землі, займаємося різ ними справами, а Бог, мимо нашої волі, проводить велику роботу для нас, турбується про нас, приготовляє нам Царство Небесне. Як і це насіння пускає паростки, росте, дає плоди, себто проходить відповідні етапи, або стадії, так і в природі, що нас оточує, багато явищ проходять стадії, багато явищ циклічні, стадійні.

 
     

Повернутися
19.02.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...