ФІЛАРЕТ ВРУЧИВ МЕДАЛІ РІДНИМ ЗАГИБЛИХ ГЕРОЇВ З ТЕРНОПІЛЬЩИНИ

  У Михайлівському Золотоверхому соборі у Києві Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет очолив заупокійну панахиду за героями Небесної сотні.
 Після молитви представники 106 родин героїв загиблих під час подій Революції Гідності отримали з рук Предстоятеля Київського Патріархату церковні медалі «За жертовність і любов до України». Також кожна родина отримали квіти та книгу «Майдан. Революція Гідності».
Серед відзначених – батьки тернопільських Героїв Устима Голоднюка, Назарія Войтовича, Олександра Капіноса, Василя Мойсея, Ігоря Костенка.
Представники громадської організації «Об’єднання родин «Небесної сотні» і родичі полеглих героїв подякували Святійшому Патріарху Філарету і єпископу Агапіту за те, що Церква пам’ятає і молиться за тих, хто віддав своє життя за волю і незалежність України.
Місце для нагородження обрано невипадково, адже саме Михайлівський монастир став захистом та прихистком для учасників Революції Гідності взимку 2013-2014 років. Саме до Михайлівського монастиря у лютому 2014 року після розстрілів на вулиці Інститутській були привезені тіла загиблих учасників Євромайдану.


Повернутися
16.08.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...