ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №28

Знаєте нову народну прикмету: якщо у місті активно кипить ремонт, отже… скоро вибори?! Зрештою, те, що перед виборами можна спостерігати небувалу активність зазвичай інертних комунальних служб, які так і норовлять усе довкола «підлатати» і «підрихтувати», уже не просто «прикмета», це — аксіома. Відчайдушна спроба тих, хто останні п’ять років протирав штанами керівні крісла, «забронювати» собі сидіння на них ще на один, наступний термін….
  Запитання, чому капремонти доріг, встановлення нової бруківки і так далі робиться не упродовж усіх років «правління», а в останній рік перед виборами — далеко не риторичне. Бо я не розумію, як в рік кризи і війни «знайшлося» в бюджеті стільки грошей на оновлення міста, а в попередні п’ять років  їх не було? Мотивація влади проста і цинічна: якби раніше зробили ремонти — люди б до виборів ще забули...  Тепер головне, щоб «плоди» ремонту до 25 жовтня не розвалилися...
От якби вибори були щороку, ото була б благодать:  таким чином можна було б значно покращити життя у містах і селах. Скільки вулиць відремонтували б, скільки сіл газифікували, скільки господарських проблем, які з року в рік відкладаються у «довгий ящик»,  повирішували б!  Було б… Могло б… Б…! Не сталося! Ми чудово розуміємо, коли влада, роблячи те, що є її прямим обов’язком, подає нам це як велике «благо».
  Владі  не «відкупитися» самим лише ремонтом. Потрібен капітальний ремонт влади.


Повернутися
16.08.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.