НЕВИГАДАНА ІСТОРІЯ СУМНИХ ЗАРОБІТКІВ

Заробітчанських історій — тисячі, якщо не десятки тисяч. І лише одиниці з них — зі щасливим фіналом. Історія нашої героїні не те, щоб трагічна, радше повчальна. Зрештою, вона погодилася опублікувати її саме для того, аби поділитися сумним досвідом з іншими… Читаймо…
... Жила собі в Україні звичайна родина. Дбали про майбутнє дітей. Аби отримати квартиру, чоловік з жінкою фіктивно розривають шлюб (це частенько практикувалося у радянські часи).
Спливають роки. Розвалюється «нерушимий” Радянський Союз. Сімейний добробут падає різко вниз. Робота ніби є, а грошей зовсім немає. Як жити далі? Сімейна рада вирішує, що мама їде на деякий час до Італії, аби допомогти родині. «Деякий час” розтягується на роки. Пройшовши гіркі навіть жорстокі випробування, жінка ретельно передає гроші дітям та чоловікові та очікує повернення. Серце підказує їй частину грошей вислати вірній подрузі на Україні.
Так минуло три важкі роки у чужині. Повернення додому було для неї неземним щастям. Зустріч з дітьми, з чоловіком!…
Святкова вечеря. Всі сідають до столу.
- Діти, - мовила схвильовано жінка, – я вам хочу щось сказати. В Італію я більше не поїду! Не маю більше сили сидіти в наймах!…
- Мамо, та ви що? Як ми будемо жити?..
Чоловік, почувши цю розмову, одягнув капелюх на голову :
- Бувайте здорові, я йду в свою квартиру…
... Передати стан цієї уже немолодої жінки неможливо. Усе для неї стало чорним фільмом жаху. Залишилась подруга, єдиний промінчик у цій страшній темряві. Не дивлячись на пізню годину, не своїми ногами прийшла до подруги.
Подруга була справжньою:
- Люба моя, усі твої гроші збережені…
Жінка купила хату. Зараз живе сама, заробляє для себе. А родина сама пробує дати собі раду.
- Моя помилка у житті, говорить жінка, – дуже велика. Я не навчила своїх дітей любити Бога і бачити в людях образ Господа. Жінки, розмовляйте зі своїми дітьми про Бога, а не лише про гроші і достаток. Спитайте їх, коли вони були останній раз на сповіді. Коли допомогли хворому чи немічному… Які молитви вони моляться і за кого. Навчіть дітей любити по-божому, бо я не навчила…

Ганна ГЕНИК,
с. В. Березів - Болонья


Повернутися
15.08.2015
Категорія: Наголос
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.