ДАВНЯ МОГИЛА НАГАДАЛА ПРО СТАРОВИННУ БУЧАЦЬКУ ЦЕРКВУ

Його величність випадок допоміг тернопільським археологам знайти у м. Бучачі місцерозташування монастиря та церкви отців Василіанів (спочатку належали до православ’я, а з 1652 року стали домініканськими). Донедавна про існування історичної пам’ятки нагадувала лише карта Ф. фон Міга, створена впродовж 1779-1782 рр.
Почалось усе з того, що два роки тому місцевий житель під час земляних робіт у себе на подвір’ї майже на метровій глибині натрапив на людські кістки. Хтось із сусідів одразу пригадав спогади старожилів, ніби на тому місці колись у Бучачі стояла церква, а поруч – цвинтар. Тож господар вирішив перепоховати рештки: зібрав кістки, домовився зі священиком.
Тим часом чоловік почав розширювати траншею, та раптом в одному з кутів натрапив на величезну кількість скелетів. Зрозумівши, що це масове поховання, він звернувся до правоохоронців. Міліція страшну знахідку забрала та передала судово-медичним експертам. Невдовзі ті надали висновок, що в ямі знаходились рештки 23 людей різного віку – жінки, чоловіки, діти, і всі вони померли понад 50 років тому. Тобто це не кримінал і не загиблі під час війни, а щось давніше. Таким чином нарешті згадали про археологів.
Взимку того ж 2013 року науковці держпідприємства ОАСУ «Подільська археологія» виїхали на місце події та заклали шурфи, щоб встановити розміри поховання. Варто зауважити, що приватна садиба розташована на околиці Бучача, на вул. Гнатюка, тобто на межі з історичною частиною міста. Однак ані кісток, ані якихось предметів більше не виявили. Тож почали звужувати площу поховань безпосередньо до місця знахідки.
І лише цьогоріч тернопільські археологи змогли продовжити дослідження.
– Під час розкопок нам вдалося встановити розміри могили – 2 м 10 см на 90 см, вона була зорієнтована по лінії схід-захід. Тобто звичайна яма для поховання за християнським обрядом, – зазначив науковий співробітник ДП ОАСУ «Подільська археологія» Василь Ільчишин.
У похованні виявили уламки гончарної кераміки ХVIII-ХІХ ст., а зверху яму покривало будівельне сміття, висипане наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
– Відтак ми зробили висновок, що масове перепоховання здійснили наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст. Але це не класичне поховання, оскільки кістки лежали вперемішку. Тобто маємо справу із так званою кістрицею, це коли на території цвинтаря велось будівництво, всі виявлені кістки збирали та перепоховали в іншій частині кладовища, – пояснив пан Василь.
Отож залишилося встановити, в якому столітті це сталося.
– Тож я звернувся до історичних джерел, зокрема щодо зниклих пам’яток архітектури. Насамперед пригадалося, що на околиці Бучача колись стояла церква і монастир отців Василіан, – уточнив співрозмовник. – На першій детальній карті Бучача, датованій другою половиною ХVIII ст., на горі, тобто на місці нинішніх розкопок, стояла церква. Там зараз залишилася копія скульптури Іоанна Пінзеля – фігура Богородиці. Тим часом серед зниклих пам’ятників архітектури згадується монастир і церква отців Василіанів (тепер там дитсадок «Сонечко»). Проте у 1808 році церкву розібрали і з того каменю побудували божий храм у Медведівцях (село біля Бучача). Якщо припустити, що церква з монастирем були збудовані у період пізнього середньовіччя (скажімо у ХІV – ХVІІ ст.), ясна річ, що у ХVIII ст. будівля занепала, тому її розібрали. Водночас і кістки ми датуємо ХІV-ХVІІ ст.