ВОНИ ЗАГИНУЛИ, ЩОБ ЖИЛИ МИ

Вони залишилися для нас молодими, вродливими, з щирим поглядом та усмішкою на устах – Степула Руслан та Римар Ігор. Такими вони виглядають і на білборді, нещодавно встановленому в районі автостанції міста Бучач. Для кожного з нас вони зразок героїзму та мужності, високого патріотизму, любові до рідної землі, для нас вони справжні Герої, сини своєї Батьківщини. В наших серцях пам’ять про земляків житиме завжди, вони загинули, щоб жили ми.
«Ми не маємо права забувати подвиг наших воїнів, про них має знати кожен!», - наголосив на робочій нараді голова обласної державної адміністрації Степан Барна. Бучацький район підхопив ініціативу області з встановлення білбордів з фотографіями та інформацією про загиблих у зоні АТО наших бійців. Голова райдержадміністрації Віталій Фреяк вважає, що ми в неоплатному боргу перед нашими воїнами, які віддали своє життя за кожного з нас і пам’ятати їх – це моральний обов’язок кожного.


Повернутися
15.08.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...