НА БУЧАЧЧИНІ У ПІЩАНОМУ КАР’ЄРІ ЗАГИНУВ ПІДЛІТОК, А НА ЧОРТКІВЩИНІ — ПЕНСІОНЕР

Підліток і пенсіонер загинули 28 липня під час видобутку піску в несанкціонованих місцях. Нещастя із неповнолітнім сталося на Бучаччині, а життя літнього чоловіка обірвалося на Чортківщині.
У вівторок, 28 липня, 17-річний підліток трагічно загинув поблизу піщаного кар’єру в селі Бобулинці Бучацького район. Відомо, що до місця трагедії він приїхав із двома товаришами, дорослих поблизу не було. Загиблий видобував пісок, а двоє інших вантажили його на причеп мотоблоку. У якийсь момент нестабільна порода осунулася й хлопець опинився в смертельній пастці. Друзі негайно кинулися дзвонити рідним. Але ні дорослі, ні швидка не змогли врятувати хлопця.
Інформацію про подію міліціонери внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 1 статті 115 ККУ. Слідство у справі смерті дитини ще триває.
Того ж дня схожа трагедія сталася і на Чортківщині. Там під час несанкціонованого видобутку піску на 69-річного пенсіонера впала півторатонна кам’яна глиба. У старенького не було жодних шансів вижити. Його тіло виявив онук, якого занепокоїла тривала відсутність дідуся.
Як не прикро, але подібні трагічні випадки з великою ймовірністю траплятимуться й надалі. Попри адміністративну та кримінальну відповідальність за незаконну розробку надр, люди займаються цим, щоб зекономити чи заробити, а натомість втрачають життя.
Перебувати у діючих, закинутих чи несанкціонованих кар’єрах це вже неабияка небезпека, – застерігають правоохоронці, – не кажучи вже про незаконну розробку надр. Біда в таких місцях може трапитися будь-якої миті.


Повернутися
15.08.2015
Категорія: General
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...