ЛЕМКІВСЬКА РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ

Ви чули дзвін і не знаєте, звідки він? А ми ва скажемо: то своїм дзвінкоголоссям талантів уже вкотре „фестивалять” «Дзвони Лемківщини». Традиційно: перші числа серпня, під Монастириськами, величезна кількість гостей та чудовий настрій усіх учасників.
 Сталося! Те, чого так довго — аж два роки — чекали, що так активно обговорювали, до чого так ретельно готувалися, — нарешті сталося! Минулого тижня в урочищі Бичова, що неподалік «лемківського Єрусалиму» — Монастириська, не те що яблуку — голці ніде впасти було! На XVI Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини» приїхали більш ніж двадцять тисяч учасників і гостей зі всіх куточків України і навіть з-за кордону! Верениця авто перед урочищем Бичова розтяглася на кілька кілометрів. Під палаючим сонцем, без дощу пройшов цьогоріч перший день Міжнародного фестивалю лемківської культури «Дзвони Лемківщини» в урочищі Бичова під Монастириськом. Коли лемків виселяли з їх земель, то впродовж кількох тижнів безперервно дощило, пригадують учасники тих трагічних подій. Від тоді, кажуть, небо щоразу плаче, ніби згадуючи гірку долю цієї етнографічної гілки українців. Однак, цього разу природа зрадила традиції….
На місці стертого обставинами і часом колишнього лемківського поселення, про яке сьогодні нагадує музей «Лемківське село», для учасників та гостей були традиційно розміщені сцени для аматорів та професійних музикантів (виступило близько сотні колективів), експозиції народних промислів, «точки» з тематичними сувенірами, літературою, смаколиками тощо. Містечко народних майстрів  пістріло вишиванками і прикрасами, що їх виготовили народні майстрині, виробами з дерева та глини. Навколо – музика й веселощі, співи та дивовижні звуки народних інструментів, із польових кухонь доноситься спокусливий запах традиційних лемківських страв. Під час фестивалю і співали лемківські пісні, і готували страви національної кухні, і проводили майстер-класи із гончарства та ковальства, і демонстрували національний одяг та мистецтво всесвітньовідомих лемків. Всі охочі моли оглянути музейні експозиції у лемківських садибах, які кілька років тому спорудили в урочищі.
 Лемківські пісні, традиції, кухня, спогади про непросту історію… Тут кожен міг відкрити для себе щось нове. А ще «Лемківська ватра» — це чудова нагода зустрітися, поспілкуватися, поділитися радощами і бідами і відчути особливу єдність українського народу.

«ЦНЕ МИ СЯ ЗА ТОБОВ, МІЙ ЛЕМКІВСЬКИЙ КРАЮ…»

Недарма кажуть, що на «Дзвонах Лемківщини» зустрічаються радість і туга. Радість — бо ж для багатьох учасників фестивалю з різних міст і навіть країн він є чи не єдиною можливістю зустрітися, а туга — бо ж скільки літ минуло, виросли нові покоління, а лемки все не перестають тужити за рідним краєм. Цю тугу скрашують такі ось фестивалі, коли з різних куточків України, з-за кордону приїжджають лемки, щоб зустрітися, обійнятися, поспілкуватися, наспіватися своїх пісень, скуштувати страв лемківської кухні......
„Цне мі ся за тобом, мій лемківский краю!”, що «в перекладі» означає «Тужу за тобою, мій лемківський краю» – оздоблює сцену напис лемківською говіркою.
«Це традиційно свято із нотками смутку, каже організатор фестивалю – голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович. — Неможливо забути, каже чоловік, історію того страшного переселення.  Коли людей вигнали з їх будинків, змусили покинути ліси, поля, намолені церкви. Їх змусили покинути могили своїх предків, більшість з яких сьогодні знищені і забуті. Однак лише через довгих 70 років нелюдський комуністичний  режим, який призвів до трагічної депортації, заборонений в Україні. Але те, що незважаючи на такі страшні депортації та нищення, збережена лемківська ідентичність, культура, мова служить добрим прикладом, як треба берегти свою історичну пам’ять, свою батьківщину”.
   За словами  Олександра Венгриновича, лемки досі очікують на політичну оцінку трагічних подій сімдесятирічної давності. А також чекають безвізового режиму, щоб можна було вільно їздити в гості до живих родичів та на могили вже померлих.

ВАТРА МИРУ ТА БЛАГОСЛОВЕННЯ ВІД ПАТРІАРХА

Присутній на  фестивалі Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук пояснив, що християни, коли згадують трагічні події, то перетворюють їх на молитву, «бо ніхто не може висловити біль людей, яких виганяють із хати, біль народу, якого позбавляють землі, біль людей, які втрачають могили своїх предків і бачать, як палають їхні духовні святині».
Він зазначив, що сьогодні, коли ми згадуємо ті сумні події, ми схиляємо голову перед силою і непереборністю славного лемка і лемкині.
Справжнім ж символом незнищенності лемківського роду стали пісні, які панували на фестивальному дійстві, насиченому лемківською говіркою, членними приємними зустрічами, теплими словами спогадів та побажань на майбутнє, якими зустрічали одне одного учасники фестивалю.
А свічою пам’яті, віри та надії стала велична ватра Миру, яку вже вшістнадцяте запалюють лемки на Тернопільщині.

«З’ЇЖ КАШУ – НАГОДУЙ СОЛДАТА»

 Аби зібрати кошти на потреби бійців АТО з Бучацького і Монастириського районів, волонтери на лемківському фестивалі облаштували польову кухню.
 «Ми вшановуємо пам’ять багатьох хлопців-учасників антитерористичної операції, а їх є десятки тисяч з Тернопілля, і сотні з них – безпосередньо вихідці з лемківських родин, які сьогодні захищають територіальну цілісність нашої держави, - розповів очільник області Степан Барна. - Саме тому, пам’ятаючи про них, ми маємо усвідомлювати, що цей фестиваль в першу чергу для них. Саме для них ми започаткували польову кухню, яка ставить собі за мету – «З’їж кашу – нагодуй солдата».
Під гаслом «Армійську страву тут отримай і внеском воїна підтримай» місцеві волонтери збирали кошти для місцевих бійців, які зараз на передовій, пригощаючи за символічну плату пловом, гуляшем, голубцями, солдатською кашею і навіть стравами азіатської кухні.
Так, волонтер Володимир Бучинський вирішив почастувати усіх незвичною для українців стравою. Сам він родом з Бучацького району, проте більшу частину життя прожив у Криму. Після анексії повернувся додому. Зараз допомагає волонтерам збирати допомогу бійцям, серед яких є і лемки. На фестивалі готує татарську шурпу.
 Кожен, хто куштував страви польової кухні, зміг пожертвувати символічну плату. За кошти, зібрані волонтерами в такий спосіб, закуплять солдатам на передовій необхідні речі та продукти.
До слова, ціни на «перекуси» на фестивалі — і у польовій кухні, і у простих генделиках були доволі демократичні. Так, порція вареників чи голубців обходилася в середньому у 20-25 гривень, за першу страву — борщ чи грибну юшку — просили 10-15 гривень, а кому закортіло шашлика, мав «розкошелитися» на 70 гривень за шомпур. Зате канапки з салом і узвар — «антикризові», по 5 гривень, від них гаманець явно не схудне.

СЕРЕД ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ - ДВОЄ ЛЕМКІВ

Цьогорічний фестиваль, нагадаємо, був присвячений 70-річчю депортації представників цієї української народності з її споконвічних земель на території сучасної Польщі.
Але були в програмі цьогорічного фестивалю і нетрадиційні заходи, актуальність яких продиктувала нинішня ситуація в державі.
Вшанували під час свята пам’ять жертв депортації 1944-1946 років, полеглих бійців АТО, а також - загиблих Героїв Небесної Сотні, серед яких є два лемки – Володимир Жеребний із Львівщини та Назар Войтович із Збаражчини..
А серед гостей були лемки-воїни, які приїхали у коротку відпустку з АТО, та ті, кому довелося стати вимушеними переселенцями вдруге, бо покинули все на окупованих Донбасі та Луганщині, куди колись депортували їхніх предків. Не з чуток знають сучасні лемки про горе й біль депортації – серед гостей фестивалю були вимушені переселенці з села Переможне, що на Луганщині. Батьків, розповідає  Олександр Венгранович,  у 1945 році депортували з територій Лемківщини. І от, через сім десятків літ, їхні діти та внуки змушені були знову покинути рідні домівки та місця, які стали для них другою «малою Батьківщиною».  Лемки мають велику місію – навчити українців пережити війну на Сході та процес переселення, огорнути їх своєю  добротою і ласкою.   
 Гості дійства молилися за воїнів АТО, голова Тернопільської ОДА Степан Барна вручив грамоти обласної державної адміністрації за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, учасникам антитерористичної операції, вихідців із лемківських родин Монастириського району. А демобілізовані бійці батальйону «Збруч», які мають лемківське коріння привезли лемківський прапор, який був разом з ними у найгарячіших точках буремного Сходу.