ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №27
Цьогорічна «Лемківська ватра» у Монастириськах буде присвячена 70-річчю депортації лемків з їхніх етнічних земель. Що, власне, ми знаємо про депортацію? Я не маю на увазі скупуваті архівні документи, які лише нещодавно почали «випливати на поверхню»?
«У ході операції «Вісла» — етнічної чистки, здійсненої у 1947 році, було вивезено і розпорошено на різних територіях України до 482 тис. осіб». Це — суха статистика. Але чи може вона описати плач дітей, яких цькують собаками під час спроби втекти? Або показати очі немічного старого, що вмирає просто на сходах рідного дому під час насильницького виселення? А передати крик немовляти і прокльони жінок? Надтріснутий скрип возів, що везли у невідомість тисячі лемків із Надсяння, Підляшшя і Холмщини… Чи вистачить слів, аби описати духовну трагедію народу, який був насильно вигнаний, вивезений з батьківщини, з землі своїх дідів і прадідів…
Трагічні події, пов’язані з депортацією лемків (так само, як і з депортацією кримських татар) і наступними десятиріччями насильницького утримання їх в місцях вигнання, були одним із широкомасштабних злочинів радянського режиму. Це фактично геноцид. Ситуацію, коли нащадки позбавлені можливостей жити на землі своїх предків, проробляли і з учасниками упівського руху, і з лемками, і з кримськими татарами. Їх змушували поміняти Батьківщину на країну. Їх трагедія — це трагедія України. Але ми — народ, що вистояв проти знищення. І ми більше не дозволимо «приклеювати» національність до паспорта? Так як нині кримчани вимушені виїхати з Криму до України і як етнічним лемкам пропонують виїхати до Польщі.
← Повернутися
