НУ, ПОЛЕТІЛИ!

НА КРЕМЕЧЧИНІ ВІДКРИЛИ ПАРАДРОМ, АНАЛОГІВ ЯКОМУ НЕМАЄ В УКРАЇНІ

На Тернопільщині відкрито єдиний наразі в Україні офіційний парадром — місце, де зможуть тренуватися спортсмени-парапланеристи та займатися своїм хобі всі любителі «пташиних польотів». Облаштовано його на Соколиній горі біля села Куликів Кременецького району завдяки співпраці ентузіастів, фахівців Національного парку, на території якого знаходиться згадана гора, районної і обласної влади та Федерації парапланеризму України. Місце було обране не лише через оптимальні для цього виду спорту ландшафтні умови та близькість міжнародної автотраси й усієї необхідної туристичної інфраструктури, а й неабиякий історичний досвід. Як відомо, на початку 30-х років минулого століття саме там діяла Волинська планерна школа LOPP Sokola Gora (місцевість тоді належала до Польщі), де готували пілотів-планеристів найвищого рівня для військової авіації.
За словами ініціатора відновлення парадрому Андрія Равчука, в Україні досі не було жодного парадрому з офіційними дозволами. Існують лише місця, куди приїжджають політати спортсмени. Місцева влада планує не лише облагородити дану місцевість у селі Куликів, але й добиватися надалі проведення тут всеукраїнських та міжнародних змагань. Крім того, населений пункт мають намір зробити ще й новим центром туризму на Тернопільщині.
Організатори реалізації проекту впевнені, що відроджений парадром та льотна школа, яка запрацює незабаром, сприятимуть не тільки розвитку екстремальних видів спорту та туризму в регіоні, а й піднімуть авторитет української Федерації парапланеризму на міжнародному рівні. А також — що Соколина гора стане своєрідним центром українського парапланеризму. До речі, на відкриття офіційного всеукраїнського парадрому приїжджали, аби продемонструвати свою майстерність,  на Кременеччину прибули делегації парапланеристів не лише з Тернополя, але й сусідніх Львова, Івано-Франківська, Рівного і навіть Києва. Показові польоти довелось відмінити – піднятися в небо спортсменам сильний рвучкий вітер не дозволив.


Повернутися
31.07.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...