Разом – мільйонери!

Тернопіляни накупили валюти на 82 млн. доларів.

За даними управління Національного банку України в Тернопільській області у 2014 р. жителі області придбали іноземної валюти (у доларовому еквіваленті) на суму 81,9 млн., у тому числі 67, 8 млн. доларів США.
При тому, що банківські установи купили у населення іноземної
валюти на 91,9 млн., зокрема, 39,8 млн. доларів. Нескладна арифметика свідчить, що охочіше громадяни продавали валюту, адже різниця дорівнює 28 млн. доларів.

Водночас у банках на депозитних рахунках наші краяни зберігають понад 3741 млн. грн., і це при тому, що, порівняно з попереднім роком, цей показник зменшився на 52%. Натомість завдяки коливанню валютного
курсу збереження в іноземній валюті зросли на чверть, переви щивши 2 737 млн. грн.

Обсяг вкладів фізичних осіб становив 4 810 млн. грн. (+2%), при цьому вклади у гривнях зменшились на 15,5%, тоді як у валюті зросли майже на 23%. До речі, загалом по Україні простежується наступна тенденція: і фізичні, і юридичні особи забирають із рахунків гривню, але залишають
іноземну валюту, оскільки намагаються виграти від росту валютного курсу.

Таким чином, протягом 2014 р. на депозити фінустанов Тернопільщини надійшло майже 32 млн. грн., що на 19,6% менше, ніж у 2013 р.: зокрема, понад 7 785 млн. грн. від фізичних осіб та більш ніж 24 167 млн. грн. – від
юридичних.

Стосовно кредитів, то станом на 1 січня 2015 р. най б і л ь ш е – 49,5% – коштів позичили підприємства гуртової та роздрібної торгівлі, 19% – переробні, трохи більше 18% - аграрного комплексу, мисливства та лісового
господарства і 4,7% - транспорту.

До слова, минулоріч сільськогосподарському комплексу області надано кредитів на суму 1 275 млн. грн. проти 2 553,8 млн. грн. у 2013 р. Середньозважена відсоткова ставка становила 19,6% річних.


Повернутися
19.02.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...