МОНАСТИРИСЬКА СКЛИКАЄ ЛЕМКІВ

Уже незабаром — 1-2 серпня — в урочищі «Бичова» поблизу міста Монастириська вшістнадцяте зберуться поціновувачі лемківської культури. Окрім популяризації цієї культури, подія буде приурочена 70-річчю примусового вивезення лемків з території Польщі. Олександр Венгринович, голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» каже: для лемків такі заходи є особливо важливими. Він як вірний син Лемківщини робить усе для того, щоб лемки гуртувалися і відчували себе єдиною родиною, щоб відроджували свою говірку, культуру і духовність. Наслідками насильницької депортації є те, що лемки, як етнографічна група українського народу, поставлена на межу зникнення, зазначає чоловік.  Ми сьогодні розсіяні по всій Україні і по світу. І нам кожна деталь, кожний захід, який ми проводимо, надзвичайно дорогий.
— Фестиваль “Дзвони Лемківщини” - це не лише насичена концертна програма, а й свято зустрічі лемків, які давно не бачились, — каже  Олександр Іванович. — Мені приємно, що він набирає вагомості. У попередні роки його проведення до нас приїхали делегації зі Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії, Польщі, Словаччини, Білорусії, Росії, Молдови та інших країн, де проживають лемки.  Тому не може не тішити й те, що серед учасників «Лемківскої ватри» завжди чимало молоді та дітей. А все тому, що лемківська пісня -надзвичайно цікава й мелодійна. Свідченням цього є те, що майже всі відомі українські виконавці мають кілька наших пісень у своєму репертуарі.  Із задоволенням співають лемківські пісні Іван Попович, Оксана Білозір, Марія Бурмака, Святослав Вакарчук та інші.
До того ж серед лемків є чимало видатних людей. Досить згадати хоча б про сестер Байко, які поширили наші пісні, поета ХVI століття Павла Русина, автора музики до державного гімну України Михайла Вербицького, відомого композитора Дмитра Бортнянського, уславленого поета Богдана-Ігоря Антонича. Цей перелік можна продовжувати ще і ще.
У рамках цьогорічної «Лемківської ватри» планують облаштувати спортмістечко та містечко народних промислів. Кожен зможе помилуватися етнічними музейними експонатами та скуштувати автентичні лемківські страви. Передбачена театралізована хода та певні зміни в запалюванні ватри. Не виключають на фестивалі і благодійну складову. Зокрема, каже Олександр Венгринович, якщо і збиратимуть кошти, то виключно на потреби АТО. Попередньо на свято  обіцяли приїхати лемки з Луганщини та Донеччини. Будуть і гості з інших країн. Крім того, на фестиваль запросили бійців.


Повернутися
23.07.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...