ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №25

«Чекали на Асоціацію, а отримали мобілізацію» — так невесело нині жартують українці. Перманентна мобілізація, що триває ось уже півтора роки (і кінця-краю їй, як і війні, не видно), стартувала на хвилі ура-патріотизму, проте нині  стала «притчею во язицех». Ще рік тому добровольці у віці від 18-ти і до 80-ти самі штурмували військкомати, нині ж військові комісари чують лише шурхіт тапочок призовників за зачиненими дверима. І якщо призовники тікають, мов зайці, то «полювання» на них — як на ведмедів: тут і справжні облави під торговими центрами, і «пастки» по місту, де як не даїшник, то працівник жеку повістку підсуне…
 Про акти вандальної насильницької мобілізаційної кампанії вже не один десяток анекдотів «з життя» склали. Повістки нині присилають майже за Шевченком –«і мертвим, і живим, і ненародженим…» А також кривим, сліпим, глухим, і тим, хто в інвалідному візочку.  Щось не так. Так це не робиться. Не можна змусити непатріотів «родіну любить» і виловлювати їх під магазинами.  Якщо ж серйозно, то мобілізація — це той самий «лакмусовий папірець», який показує всьому суспільству якість і ефективність роботи влади. Армія має бути найпрестижнішим місцем роботи.  Українців потрібно долучати до службі високими зарплатами і рівнем боєздатності армії. Потрібно перейти до іншого принципу формування Збройних сил України.
Воювати — це воля кожного, тут не можна примусити. Я не проти хвиль мобілізації, я за те, щоб її результатом стало створення справді професійної армії. Щоб солдат не рахував дні до дембеля, а хотів залишитися в армії і надалі. Воювати повинні лише ті, хто хоче воювати, може і вміє. Люди, які воюють, які ризикують життям, повинні від суспільства отримувати відповідне відшкодування, сатисфакцію. Солдат має отримувати зарплату по контракту і повну амуніцію найвищої якості.
Загальновідомою є істина: якщо не хочеш воювати, то працюй. Є люди, які з багатьох причин не можуть взяти в руки зброю, але могли би й хотіли допомогти країні, скажімо, працею на військових заводах, чи долучитися до будівництва оборонних структур. Це можна і потрібно робити.
 Мотивовані бійці - це солдати вищої проби. Немотивовані і загнані насильно - у кращому випадку - «аватари» для копання вигрібних ям, у гіршому, вибачте за цинізм - гарматне м’ясо.
А Україні потрібні  чоловіки після війни. І нам потрібна Україна.


Повернутися
17.07.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.