Смакота… із зуба

Мандарини, гранати, ананаси, лимони, банани, інжир, суничне та кавове деревця ростуть у хаті Люби та Олега Тихих з Підгайців. Загалом вирощуванням екзотичних рослин подружжя займається більше 10 років. Свого часу, розповідає пані Люба, її чоловік працював у лісництві, а згодом потрапив під скорочення. В езотичній колекції Олега Тихого близько 200 заморських деревець (житлові умови це дозволяють, адже в чоловіка двоповерховий будинок). Зазвичай усі деревця стоять на підвіконнях, а більші — банани, наприклад, — посеред кімнати. Інжир господар тримає у підвалі — каже, що там для нього найкращі умови для зимівлі.


«Фруктова» колекція


«Улітку більшість дерев тримаю в теплиці, однак, коли похолодає, опалювати її дуже затратно, тому десь у листопаді заношу рослини до хати, — каже пан Олег. — Догляд за екзотикою займає весь мій час. Маємо ще шість соток саду. Дружина мені в усьому допомагає, вона за фахом біолог».

Першим у «фруктовій» колекції подружжя Тихих з’явилося деревце великоплідного лимона — його пані Люба замовила поштою. «Лимон ми деякий час тримали в батьків, щотижня приїжджали до них і чи не відразу бігли дивитися до кімнати, де він росте, — усміхається жінка. — Нам було цікаво спостерігати за ним. А коли лимон зацвів, а згодом заплодоносив — радості не було меж! Тепер у нас шість сортів лимонів, серед них є як великоплідні, так і дрібноплідні, найсмачніші — сорт «Мейра», а найстійкіші до кімнатних умов — «Пандуроза» та «Павлівський».

Подружжя запевняє, що заморські деревця не потребують особлививого догляду, головне — вберегти їх від шкідників. «Особливо треба ретельно стежити, щоб на рослинах не завелася щитівка та павутинний кліщ, — зауважує господар, — а її особливо приваблює ароматний запах цитрусових. Для боротьби з шкідниками ми винайшли спосіб: заливаємо водою часник, настоюємо та кропимо настоєм деревця. Раз на місяць також влаштовуємо для рослин холодний душ. Цікаво, що у всіх наших приятелів, котрим ми подарували щепи лимона, жодного разу не завелися шкідники, і вони особливо за ними не дивляться. Напевне, через те, що у них по одній рослині, а у нас їх близько шістдесяти».


Схованка… в зубі


Подружжя розповідає, що після того, як у них уперше заплодоносив лимон, вони вирішили на цьому не зупинятися. Відтак у них з’явилися апельсин, мандарин, гранат, інжир, ананас, суничне дерево... «Усі деревця ми обміняли на щепи нашого лимона. Ми спілкуємося з любителями екзотики з усієї України, — розповідає Люба Тиха. — Чи не найцікавіший випадок був із суничним деревом. Малесеньке зернятко я заховала у... зубі. Добре, що напередодні не встигла його полікувати (усміхається). А було ось як: через газету я познайомилася з однією жіночкою з Івано¬Франківська, з якою домовилася обмінятися щепами. Відтак коли спеціально приїхала на ринок до Івано¬Франківська, ми зустрілися, і вона запросила мене до себе — хотіла похвалитися своєю колекцією екзотики. За розмовою її чоловік пригостив мене плодом із суничного дерева, але попередив, щоб часом не залишила собі зернятка, і навіть попросив відкрити рот, щоб переконатися в цьому. Тоді я миттєво зреагувала і заховала зернину у незапломбований зуб. Погляньте, яке деревце виросло розкішне. Воно у мене вже три роки, а торік восени з’явилися жовтуваті плоди зі смаком суниці. Загалом чи не всі екзотичні дерева плодоносять на третій рік після висадки. Їх також можна до цвітіння простимулювати. Так, горщик із бананом ставимо на деякий час на батарею. А для того, щоб зацвів ананас, посередині листкової розетки кладемо грудочку карбіду кальцію. Речовина виділяє газ етилен, що є у квітці ананаса, й рослина швидше зацвітає».

Свою екзотику Олег та Люба продають на ринку, за одну щепу просять близько 40 гривень. «Найчастіше щепи купують у подарунок. За нашими спостереженнями, любителі вазонів зазвичай — дуже добрі люди, адже в недобрих вони просто не ростуть», — переконана пані Люба.

 
 

Повернутися
09.07.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...