Анекдоти № 24

Дивлячись, як мама приміряє нову шубу з натурального хутра, Вовочка каже:

— Мамо, а ти розумієш, що ця шуба — результат жахливих страждань бідної, нещасної тварини?

Мама поглянула на Вовочку суворо:

— Як ти можеш так говорити про рідного батька?!

* * *

Комівояжер на автомобілі під’їжджає вночі до мотеля.

— Як ви думаєте, — звертається він до чоловіка, що стоїть біля входу, — тут можна добре виспатися?

— Гадаю, що так. Я вже півтори години стукаю у двері, і ніхто ще не прокинувся...

* * *

Вовочка:

— Мамо, сьогодні директор школи запитала, чи є в мене брати або сестри, і я сказав, що я — єдина дитина в сім’ї.

— І що ж вона відповіла?

— Вона сказала: «Слава Богу!»

* * *

Професор — абітурієнту:

— Розкажіть мені хоч кiлька випадків iз життя Джона Мільтона.

Абітурієнт:

— Будь ласка, коли він одружувався, то написав «Втрачений рай». А коли дружина померла — «Повернений рай».

* * *

Професор забув удома ключ. Стукає. Виходить старий слуга:

— Професора немає вдома, він на лекції.

— Добре, я зайду пізніше.

* * *

Лише дурень може бути повністю упевненим у чомусь.

— Ти упевнений у цьому, тату?

— Цiлком.

* * *

Дружина — чоловiку:

— Що сталося з нашим телефоном? Коли я розмовляла зараз iз подругою, нічого не зрозуміла!

— А ви пробували говорити по черзі?

* * *

Заходить чоловiк у ювелірний магазин.

Дівчина-продавчиня:

— Ой, чоловіче, як добре, що ви до нас зайшли, до дня святого Валентина у нас два тижні 20 вiдсоткiв знижки, купiть що-небудь у подарунок вашій дівчині. Ось кулончик золотий у формі сердечка, вашій дівчині дуже сподобається.

Чоловiк сумно:

— У мене немає дівчини...

Продавчиня кокетливо:

— Не може бути, такий видний, красивий, високий чоловік і не має дівчини? Чому?!

Чоловiк сумно:

— Дружина не дозволяє...

* * *

Жінка повернулася з іспиту з перебинтованою рукою.

— Ну що, здала на права? — запитує її чоловік.

— Не знаю, інструктор ще в лікарні...

* * *

Звичайна ніч. Чоловiк і дружина в ліжку, не можуть заснути: за стінкою плаче сусідська дитина.

Вона: — Ти все ще хочеш завести дитину?

Він: — Так, треба ж якось помститися!

* * *

Син свариться з батьками:

— Мені набридло постійно бути з вами, завжди приходити вчасно! Я хочу романтики, свободи, пива, дівчат! Я йду, і не намагайтеся мене утримати! Син рішуче йде до виходу. Біля дверей його наздоганяє батько.

— Тату, я ж сказав: не намагайтеся мене зупиняти!

— Я не зупиняю, синку. Я з тобою!

 

Повернутися
09.07.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.