Не сипте сіль на рану

Кожен із нас має певні уявлення про те, як діяти в критичній ситуації, коли людина потрапила в біду: зламала ногу чи обпеклася. Але, як показує життя, в більшості людей ці уявлення такі суперечливі, що у відповідальний момент замість допомогти ближньому в халепі несвідомо йому шкодимо.

Наприклад, усі знають, що на перелом треба накласти шину. Більшість уявляють собі цю шину як дві-три палиці, або штахетини від паркану. Але коли виникає необхідність таки цю шину накласти, потерпілий чомусь зовсім не в захваті, що його зламану ногу випрямляють і починають до чогось прив’язувати. А все тому, що перелом необхідно фіксувати в тому положенні, яке найбільш комфортне для постраждалого. Кінцівка при цьому зазвичай напівзігнута. Ви про це знали?

Очевидно, є сенс згадати кілька найпоширеніших нещасних випадків і моделі поведінки, які при цьому недопустимі.

Опік змажемо олією?

Як стверджують лікарі, людський організм на 80 відсотків складається з води, яка, окрім інших властивостей, ще й має теплоємність. То що ж таке опік, враховуючи цю обставину? Певна кількість тепла потрапляє на шкіру, а з її поверхні проникає глибше — в тканини організму. Що нам підказує логіка? Аби це тепло «повернути» назад і припинити перегрівання, місце опіку необхідно охолодити. Отож ллємо на опік холодну воду і чекаємо. Але чекаємо недовго — до моменту, коли больовий синдром минає, тобто хвилину або й менше. «Але за цей час тільки частина тепла повернеться назовні, решта лишається в глибині! Що ми робимо далі? Густо змазуємо шкіру «пантенолом», просто кремом, кефіром або олією... з сіллю, як радила бабця, — дивується Марія Васалова. — І що відбувається при цьому? На враженому місці утворюється герметична подушка, яка закриває шляхи виходу тепла з тканин. У результаті опік тільки поглиблюється. А ось якби вистачило терпіння потримати уражену шкіру під струменем води хвилин 10-15, мали б інший ефект. І «пантенол», й інші засоби працювали б з ушкодженою ділянкою шкіри, з-під якої тепло уже вийшло».

Морозить? Зігріймо!

Звертали увагу, як при високій температурі — тіло гаряче, а нас морозить? Тіло тремтить, і хочеться забратися під ковдру, бо ж «холодно»... А зігріватися в такій ситуації не просто шкідливо — небезпечно. Те, що вас морозить при високій температурi (понад 38 градусів за Цельсієм), означає одне: температура продовжує зростати, тіло перегрівається. Його необхідно охолодити, а ми натомість накриваємося пуховими ковдрами, обкладаємося грілками. Виходить своєрідний «термос», у якому тіло нагрівається дедалі сильніше й сильніше. І якщо температура піднялася до позначки 41, настають незворотні процеси, які, на жаль, можуть спричинити смерть. Тому пам’ятайте: при високій температурі в жодному разі не кутайтеся, навпаки — охолоджуйте організм. Прохолодна ванна, легке покривало, вологе обтирання — все, що може «збавити градус», допоможе організму скинути зайве тепло. Так високу температуру вам буде легше перенести.

Стукнемо і хлопнемо?

Трапляється — людина подавилася і кашляє так, що серце виривається з грудей. Що роблять ті, хто поруч? Звісно, допомагають — стукають постраждалого по спині. А навіщо вони це роблять? З наукової точки зору, такі удари ще більше подразнюють місце, куди потрапив сторонній предмет, у постраждалого посилюється рефлекс відкашлювання, і шматок їжі, що потрапив «не в те горло», вилітає сам. Але трапляється, що цей шматок вилетить не назовні, а заб’ється ще глибше в дихальні органи. Тому лікарі застерігають: стукати не треба! Навіть якщо постраждалий просить про це. Як діяти у такій ситуації? Заспокоїти людину, попросити її зробити кілька дуже повільних вдихів і різких видихів. При видихах краще злегка нахилятися вперед. Три-чотири таких вдихання-видихання — і відкашлювання посилиться, дошкульний шматок вилетить сам по собі — просто і безпечно.

Розтиснить йому зуби?

Це найбільш поширене помилкове уявлення, в яке вірять мільйони: що людині, в якої стався напад епілепсії, необхідно розтиснути зуби і вставити між ними якийсь твердий предмет: паличку, трубочку тощо. А робити цього не можна. «Не пхайте нічого людині до рота, їй і так нелегко... Зробите тільки гірше, — застерігає лікар. — Але люди чомусь упевнені, що епілептик у критичний момент може відкусити собі язика. Повірте: цього не станеться. Під час нападу всі м’язи хворого перебувають у тонусі. У тому числі й язик, який, до речі, також є м’язом. Він напружений, а тому не вивалиться з рота, не потрапить між зубів. Максимум, що може статися, — хворий прикусить собі кінчик язика».

Якщо справді хочете допомогти людині в такій ситуації, станьте на коліна біля голови хворого і постарайтеся притримати його голову, аби вона не билася об землю. Такі удари значно небезпечніші, аніж гіпотетичне «відкушування» язика, наголошує фахівець. Коли активна фаза нападу мине, судоми закінчаться — акуратно поверніть людину на бік, оскільки тепер у хворого настала друга фаза — сон. Він може тривати недовго, але все одно в такому стані м’язи розслаблені, і тут уже справді існує небезпека задихнутися від западання язика..