Крадія скриньок для пожертв піймали

Злодія, який викрадав із магазинів скриньки для пожертв бійцям АТО, піймали правоохоронці. Ним виявився раніше судимий за крадіжки та за зберігання наркотиків тридцятиоднорічний мешканець обласного центру. Чоловік каже, що в магазин зайшов, щоб купити печиво, а ідея викрасти банку з грошима прийшла спонтанно, коли продавець відвернулася.

- Я знаю, що це позор страшний, – розповідає тернополянин. – Я маю безліч хвороб, деякі невиліковні. Я не працюю, бо не беруть. В банці було 300 гривень і за ці кошти я чотири дні готував собі їсти.

Чоловік зізнається, що скриньки він викрадає не вперше, а суми були різні. За словами Анатолія Стельмащука, заступника начальника Тернопільського міськвідділу міліції, впродовж червня до міліції надійшло кілька заяв про крадіжки із супермаркетів скриньок для пожертв. Під час чергового злочину викрадача зафіксувала камера відеоспостереження.

Волонтер логістичного центру допомоги бійцям АТО Тарас Герман каже, що вони б давно відмовилися від такого методу збору коштів, як скриньки в магазинах, але є люди, які не можуть прийти на пункт збору пожертв. Тому це мінімальний шанс зібрати допомогу по крупиночці, по ниточці зі всього світу.

- Дякуємо хлопцям з міліції, що оперативно відпрацювали. Справді, було три епізоди, з яких маємо відеодокази причетності даної людини. Прикро, що такі люди є серед нас. Тобто люди, які лакомі не зробити щось, не допомогти, а скористатися тими коштами, які передбачені для допомоги хлопцям,для забезпечення їхньої повної боєздатності, комфорту, побуту. Сподіваємося, що такі епізоди більше не будуть повторюватися, дякуємо людям, які допомагають.

 

Повернутися
09.07.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...