Втопився 13-річний підліток

Нещастя сталося на так званій «дамбі» - водоймі, розташованій вище міського озера. Олег пішов із ровесниками на став і потрапив у глибоку озерну яму. Підліток не вмів плавати. Батьки суворо забороняли йому навіть наближатися до води самому. Разом з ровесниками він плюскався у воді поблизу берега, на мілині. У дітей було рятувальне коло, яке в якийсь момент хтось із хлопчаків випустив з рук, і воно почало віддалятися від берега. Олег, як найвищий серед ровесників, пішов за ним. Хвиля затягувала коло углиб озера, і поки було мілко, хлопчик намагався піймати той злощасний плавзасіб. І… провалився у яму. На дамбі ями – справжнє лихо плавців. Вирвами дно всіяне, майже щоліта підступні ями (і, звичайно, безпечність, бравада самих купальників) забирають життя людей. Олег про це забув або не знав… Його намагалися рятувати. Старший хлопець пірнав кілька разів, але у глибокій ямі, та ще й через підняту намулу не зміг намацати підлітка. Рятувальники, які прибули за викликом, підняли тіло за допомогою спеціальних гачків. Ними ще й понівечили Олега… У народі побутує повір’я, що до Івана Купала купатися у водоймах не можна. Чи то через русалок, які «залоскочуть», чи то тому, що вода ще достатньо не прогрілася. Батьки Олега знали про це повір’я, тому й наполягали, щоб син подалі тримався від води. Але, на превеликий жаль, чого боялися – те сталося.

 

Повернутися
09.07.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.