Живцем спалив рідну матір

Від семи до десяти років ув’язнення загрожує тридцятип’ятилітньому мешканцю села Мишковичі Тернопільського району. Його підозрюють в нанесенні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть.

За словами першого заступника начальника Тернопільського райвідділу міліції Богдана Гульмана, першого липня в селі Мишковичі син облив матір спиртосумішшю та підпалив. Коли чоловік зрозумів, що накоїв, почав гасити палаючу жінку. На допомогу йому прийшов батько. У жінки обгоріли лице, груди, живіт та ноги, але вона була при свідомості. Викликати швидку потерпіла не захотіла. Її кололи, змащували та доглядали рідні.

Сусіди, з якими нам вдалося поспілкуватися стверджують, що до такого вчинку його змусили ті ж самі батьки, які впродовж не одного десятка років випивали та сварилися. Характеризують підозрюваного, як працьовиту та добру людину. Та й сама двоюрідна сестра чоловіка каже, що матір він любив і ця любов була взаємною.

Самолікуванням шістдесятисемилітньої жінки родичі займалися майже три доби. Проте вже наступного дня після підпалу потерпіла почала скаржитися на болі в серці. Третього липня жінка попросила викликати швидку. Медики, які приїхали, лише констатували смерть.

- Внаслідок нетривалого горіння був пошкоджений одяг і жінка отримала біля 30% опіків тіла, – каже перший заступник начальника Тернопільського райвідділу міліції Богдан Гульман. – Третього липня від даних опіків і, як констатував судово-медичний розтин, від больового шоку третього ступеня жінка померла.

Син загиблої у всьому зізнався. На даний час йому оголошена підозра відповідно до статті 121 частина 2 – умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть та обрано запобіжний захід тримання під вартою.

 

Повернутися
09.07.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...