Звернення Андрія Закревського №24

Нині в українській свідомості відбувається руйнування міфу про два «братні» народи — український та російський. Зрештою, у тих із нас, хто в повній мірі володів історичною інформацією, ніколи такої ілюзії і не було. Є міф щодо народу-брата, які використовують сусідні країни.

Це взагалі була ідеологія дуже дивного братства, де «обійми» старшого брата більше схожі на зашморг.  А нашу історію, яку росіяни «люблять», майже по-лермонтівськи, «странноюлюбовью», вони дуже вже полюбляють видавати  як свою власну.   Говорячи про «братній український народ», більшість росіян сприймають українську мову й саме українство як прикре історичне непорозуміння, що виникло завдяки злісному впливу Литви й Польщі. І при цьому росіяни не задаються питанням: а може, непорозумінням — є вони самі? Бо якщо звернутися до історії об’єктивної і написаної не на замовлення, то очевидними стає, що «старший» насправді наймолодший і зовсім не брат, а вдало підкинутий істориками самозванець. Коли російський імператор Микола I зрозумів, що український народ не асимілювати і не поработити, взявся знищувати його, стираючи на порох. Серед наступних російських «самодержавців» у нього було чимало «гідних» послідовників.

Австро-угорці, які ніколи не претендували на статус «братнього» для нас народу, відкрили на підконтрольній їм Західній Україні 3200 українських шкіл. Поляки, котрі прийшли після них, три тисячі шкіл відразу закрили. А в тих, що залишилися, урок починався з обов’язкового виконання польського гімну і репліки «єстем поляк». Зрештою, поляки створили перший концтабір, у якому замордували 1200 українців. Проте якщо поляки з часом змирилися з українською ідентичністю, то росіяни — ні, що нині й доводять.

За останні рік-півтора навіть російськомовні українці  усвідомили не просто те, що ми з росіянами – не два братні народи, а переконалася, що ми – взагалі не родичі. Це  не означає, що ми повинні раптом зненавидіти свого північного сусіда і хотіти застрелити кожного зустрічного росіянина. Мова про самоусвідомлення, самоідентифікацію і більш тверезе розуміння самих себе. Ми врешті-решт позбавляємося комплексу меншовартості, комплексу меншого брата. Дорослішаємо.  

Як тільки ще й росіяни відкриють для себе, що українці це ДІЙСНО інший народ - російський імперський міф впаде, а з ним неминуче скінчиться й сама імперія.

 
 

Повернутися
09.07.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.