Соловейко зі Швейкова

Цій тендітній дівчинці всього 11 років. Вона життєрадісна і надзвичайно  активна: відвідує уроки вокалу, грає на бандурі та гітарі, займається танцями, пише вірші, любить власноруч робити прикраси, вишивати бісером, малювати...

 Як вдається усе це встигати і поєднувати з успішним навчанням у школі? «Дуже просто, каже моя співрозмовниця — юна «зірочка» Оля Радловська. — Треба дуже любити те, чим займаєшся, і тоді обов’язково знайдеш час на усі свої захоплення…»

У рідному Швейкові, що на Монастирищині, Олю знають усі. Ще б пак — без неї не обходиться жодне місцеве свято чи концерт. Дівчина — учасниця місцевого ансамблю “Гречні фраїрки” (керівник — Віра Куриляк), а ще залюбки танцює в ансамблі “Весна” балетмейстера Т.Ф. Магдача.

У Олі Радловської вже в дитинстві було обмаль вільного часу. Посудіть самі: дві школи — загальноосвітня і музична, виступи, концерти, фестивалі, конкурси. А коли трапляються вільні хвилини, дівчинка залюбки віддає їх ще одному милому її серцю заняттю — вишивці. Під її тонкими пальчиками народжуються на полотні узори, у яких багатий, оригінальний, сонячний і цікавий світ…

— Пісня і музика з самого дитинства просилися до мене в долю, — каже Оля. Скільки себе пам’ятаю, я завжди любила наспівувати щось… Ще у місцевому садочку “Промінчик” вихователька Ганна Іванівна Ганішевська помітила, що вона здібна дитина, особливо до музики. А в шість років Оля за порадою своєї натхненниці Галини Підгірної  вступила до Монастириської дитячої музичної школи. Відтоді рік за роком вона піднімається творчими сходинками все вище і вище,  підкорюючи слухачів своїм  чистим, мов струмочок, голосочком. Рідні радо підтримують майбутню співачку, уболівають, радіють успіхам. Два роки тому  Оля пройшла кастинг телепрограми «Україна має талант» в Івано-Франківську. Тендітна дев’ятирічна солістка зуміла не загубитися серед  різножанрових конкурсантів, проникливо виконавши складну пісню з репертуару народної артистки України Ніни Матвієнко “Квітка-душа”. І хоча тоді на телеекрани виступ Олі не потрапив, ми сподіваємося, що про «швейківського соловейка» Олю Радловську Україна ще почує!  

 
 

Повернутися
02.07.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...