У Бучацьких школярів - «райські» канікули

Ансамбль «Веселі гудаки» Бучацького РБК (керівник О.Шкляренко) знову побував у сусідній країні-Польщі. Цього разу нас ласкаво запросили у християнський табір «Карітас» у селі Райське.

Чудова природа, гори Бескиди та річка Сян, привітно зустріли українських дітей. У таборі «Веселі гудаки» познайомились здітьми зі Львова, Бережан, Жовкви та Болехова. Кожен день дарував нові емоції, був особливим та неординарним.

Усіх мешканців табору духовний наставник отець Володимир у перший же день поділив на шість груп. Діти мали змогу ближче пізнати один одного, а щоденні молитви зближували усіх з Богом, вчили жити по християнськи, зміцнювали віру.  

Важливе місце у таборі належало спорту. Щоденна ранкова зарядка, рухливі ігри, надавали бадьорості. Цікавими були спортивні змагання, які провів наш керівник Олег Мирославович. Різні естафети розвивали у дітей швидкість, зосередженість та командний дух.

Кожного дня одна із команд проводила «Веселий вечір» на якому діти брали участь  у різних конкурсах. Найбільше запам’ятався останній прощальний вечір. Діти демонстрували свої знання про Райське, співали улюблені пісні, які вивчили тут за тиждень. У колі дружби лунали щирі побажання новим друзям.

Незабутні враження  залишилися і від поїздки у Соліне. Діти побачили чудове озеро, найглибшу у Європі дамбу,а ще сувенірні крамнички, які зачаровували своїм різноманіттям. По дорозі назад завітали до біблійного парку, у якому в мініатюрі передано біблійні сюжети, переглянули унікальний музей копій дерев’яних храмів Польщі та України.

Цей тиждень подарував нам багато хороших спогадів та вражень. Жоден з нас ніколи не забуде цю подорож. Всі ми залишили частинку душі у Райському.

Тож щиро хочемо подякувати за організацію і допомогу у поїздці настоятелю костела о.Даріушу та Петру Слюсарчуку, директору Бучацького РКБК Р.Крупі.

Марта Чорній, Віта Курило,

Марія Моцик. м.Бучач.

 
 

Повернутися
02.07.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...