Замок Гольських у Чорткові стане кінотеатром

Чортківський замок Гольських входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля». Нині він пустує і ніяким чином не приваблює потенційних туристів. Чого лише не було свого часу на території замку: і газовня, і несанкціонований смітник, який, на превеликий подив чортківчан, нарешті прибрали. Свідомі та активні жителі міста, пише видання «Терен», вирішили «оживити» пам’ятку архітектури.

Молоді чортківчани є ініціаторами проекту «Фортеця кіно», який невдовзі стартує у стінах замку. В основі проекту – вуличний кінотеатр просто неба у фортечних руїнах. На думку організаторів, замкова атмосфера буде своєрідною родзинкою імпровізованого кінотеатру, особливо під час показів історичних фільмів.

Чому для кінотеатру обрали саме замок? На це запитання один з авторів ідеї Степан Гречківський впевнено відповідає: «Коли ми в травні цього року організовували велоперегони крос-кантрі «Чортківський перевал», фініш яких був у замку, то помітили, що людям це подобається, адже до того він пустував і нічого в ньому робилося».  

Організатори обіцяють не лише покази фільмів, але й зустрічі з акторами, режисерами та людьми, які брали участь у створенні стрічок і знають кухню зсередини, а тому можуть багато цікавого розповісти глядачам.

Ця молода ініціатива має на меті популяризувати український кінематограф, а також зробити добру справу для міста і збереження його архітектурних пам’яток, зокрема замку.

«Незабаром плануємо запустити попередній продаж квитків, про що повідомимо додатково. Орієнтовна квиток коштуватиме гривень 20. Зібрані кошти витратимо на потреби замку. Для початку ми вирішили придбати вхідну браму, яка буде відповідно стилізована. Ескіз вже є, тому, думаю, що скоро всі зможуть побачити оновлений замок у наших спільнотах у соціальних мережах», - розповів Степан Гречківський. Перший показ фільму серед руїн замку Гольських запланований на 11 липня. Зі стрічкою теж визначилися: чортківчанам покажуть фільм Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь».

 
 

Повернутися
02.07.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...