Звернення Андрія Закревського №23
Вам ще не набридли багатоголосі хори «всепропальщиків», фальцетні істерики, плачі і депресії від найзапекліших панікерів? «Зрада, зрада, нас зливають!» – ці медіавіруси, які по суті не мають змісту, але спонтанно розповсюджуються у повідомленнях та репостах, набули «популярності» в Україні недаремно. Більш, ніж рік війни, яка виснажує усі ресурси країни, равликовий рух реформування економіки, емоційна втома – все це призводить до того, що пересічний українець відчуває себе спустошеним і зрадженим.
Пригнічена фейсбук-стресом масова свідомість шукає винних. І знаходить. Забуваючи, що влада в принципі знаходиться у наших руках. «Продажних депутатів» обираємо ми, наприклад. Ми ж і відповідаємо за тих, кого обрали. Під час Революції Гідності люди протестували проти покірного рабства, проти мовчання, проти терпіння, проти стадного голосування, проти сліпої віри в політиків, проти чинопочитанія. Вона — наша Революція — ще не закінчилася.
Але ми вже точно не зможемо жити в совєтсько-путінському зоопарку, де годують за розкладом. Ми щасливі, що вирвалися з цього мордору. Ми навіть самі не усвідомлюємо, в який розкішний час живемо. Ми власноруч творимо свою новітню історію. Наново пізнаємо притуплене поняття патріотизму. Гостро відчуваємо невидимий зв’язок із землею, яку не цінували останні 25 років. На молекулярному рівні переживаємо трепетні моменти асоціації з українським як чимось потужним, модним, унікальним. Тому режим «все пропало-зрада-нас-зливають» є глибоко деструктивним та ірраціональним по суті. Може, варто вже включати режим «перемога»? Ми маємо право на оптимізм. Ми не маємо права програти.
← Повернутися
