Дзвонить, «Дзвони Лемківщини»!

Цьогорічний фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини», присвячений вшануванню пам’яті українців, депортованих з території Польщі  відбудеться 1-2 серпня в урочищі Бичова поблизу міста Монастириська.  

«В Україні війна і наші всі зусилля, безперечно, спрямовані на боротьбу з ворогом, —  підкреслює голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна. — Проте війна на Сході не повинна бути домінантом у нашому повсякденному житті. Сьогодні ми не маємо права забувати про тисячі наших земляків, яких насильно виселили з рідної землі. 70 років тому етнічні українці були депортовані з Холмщини, Надсяння, Лемківщини, Підляшшя і Західної Бойківщини.  

Торік, у зв’язку з подіями в нашій державі, «Дзвони Лемківщини» — відмінили. Натомість цього року, проаналізувавши ситуацію й порадившись, у тому числі й з бійцями добровольчого українського корпусу, ми вирішили таки відновити традицію проведення фестивалю. Відповідно, цьогорічний його формат змінений».

У програмі проведення заходу запланована участь аматорських художніх колективів та майстрів народної творчості районів області. Також виставка лемківської різьби, живопису та декоративно-ужиткового мистецтва за участю майстрів народної творчості. А ще виїзна торгівля і традиційна лемківська кухня.

 
 

Повернутися
25.06.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.